📍Інтерв'ю із жовтневого випуску "SB NEWS": https://www.surgebook.com/sgawards/book/sba-news-i-bernis-kirk-i-october-2023/intervyu-z-dianoyu-mey

Щомісячні випуски моїх інтерв'ю в SB NEWS виходять першими тут: @SGAWARDS

                   ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ 🖇️

— Хотіла б поцікавитися, скільки тобі років і чим взагалі займаєшся в житті? Які в тебе захоплення за межами творчості?

— Що ж, мені 25 років, зараз вивчаю німецьку мову та займаюся сімейними справами, виховую молодшу сестру та доглядаю за бабусею. Окрім письменницької сфери, я ще люблю співати пісні та малювати. Також, нещодавно, в мене з'явився синтезатор, тому інколи вчусь грати самотужки. В мене є освіта кравця та закрійника. Я працювала в ательє деякий час, але через малу зарплатню пішла звідти в іншу сферу, хоча мені там дуже подобалось! Також інколи своїм рідним щось шию та лагоджу. Можливо, колись до цього повернусь.

— Щодо освіти, ти сама обирала спеціальність, чи мала інші плани, ким хотіла б стати за фахом?

— Так, я обирала сама. В мене була мрія стати або перукарем, або модельєром. Обрала друге, думаючи, що буде трохи легше в деяких речах та склалось так, що разом з подругою почала навчатись на цю спеціальність. В школі я часто малювала ескізи суконь і мріяла створювати колекції. Тому мені це приносило задоволення, я знала куди йду. Мої рідні в цьому підтримували. Жодного тиску не було, тому такий вибір.

— Чи пробувала колись зшити власну сукню або щось інше з елементів одягу?

— Звісно, я багато чого зшила і для себе, і для інших. Також шила на замовлення. Шила сукні, спідниці, штани та багато чого іншого з елементів одягу.



Спільна робота Берніс з однокурсницею для випуску


— Ти вчиш німецьку мову, тож перебуваєш наразі в Німеччині, вірно? Як довго ти там знаходишся і чи війна, випадково. не являється причиною твого перебування там?

— Так, наразі я живу в Німеччині. Тут знаходжусь з 13 березня 2022 року, виїхала через війну зі своєю сім'єю. Тому вже півтора роки знаходжусь тут.
Взагалі, я народилась в Миколаєві.. Прожила в цьому місті майже все своє життя і ніколи не мріяли кудись їхати, якщо тільки як турист. Але, на жаль, трапилось не так, як гадалося..

— Які цінності ти вважаєш найважливішими в своєму житті?

— Для мене це віра в Бога. Також, це означає, що я притримуюсь того, що написано в Біблії. Особливо в такий тяжкий час, це дає мені надію і можливість дивитись вперед оптимістично.

— А з дитинства чи з віком зрозуміла це?

— В дитинстві мені ніхто не розповідав про Бога чи віру, в моїй сім'ї тільки мама зрідка ходила до церкви, і то, лише на свята. А так, я спілкувалась зі своєю однокласницею і вона мені багато чого розповідала про це. У 15 років я остаточно вирішила для себе це питання.

— Зрозуміла, зараз пропоную пройти тест на визначення твого типу темпераменту. Але перед результатами, хочу дізнатися, як ти оцінюєш свій тип? Чи відчуєш схожість із флегматиком, сангвініком, холериком чи меланхоліком, або можливо комбінацією кількох типів? Які риси ти вважаєш найхарактернішими для себе?

— Хм, цікаво. В школі, я проходила цей тест. Тоді, наче була флегматиком. Але зараз, думаю, що я щось посередині. Тому що в більшості випадків я дуже емоційна, хоча про це знають ті, з ким я багато спілкуюсь. В принципі, я дуже люблю допомогати людям і, також, як кажуть багато хто зі знайомих, що я дуже терпляча. Ще це вірність та вдячність. Ну й звісно — тиша. Люблю бути одна. Хоча і серед людей теж люблю бувати.
Раніше я б сказала, що в мене немає ніяких характерних рис і взагалі, я ніхто.. Але добре, що я перестала бути замкнутою і сором'язливою, як в школі.

— Добре, тоді зараз це перевіримо! На кожне запитання надай відповідь "Так" або "Ні". Читачі також матимуть змогу пройти цей коротенький тест.

1. Чи ви схильні до спокою та рівноваги у рішеннях і діях?
2. Чи володієте ви енергією та життєрадісністю?
3. Чи легко ви спілкуєтесь з іншими та виявляєте оптимізм?
4. Чи здатні ви приймати рішення та брати на себе лідерську роль?
5. Чи реагуєте ви швидко на ситуації та події?
6.Чи схильні ви до глибоких роздумів та аналізу ситуацій?
7. Чи вимагаєте ви від себе високих стандартів?
8. Чи чутливі ви до свого емоційного стану та стану інших?
9. Чи маєте ви схильність до організації та планування завдань?
10. Чи реагуєте ви на стрес або несподівані ситуації високою емоційністю?

Зараз підрахуй кількість "Так" у відповідях.

                       ВІДПОВІДІ

0-3 "Так": Ви маєте тип флегматика, властивий спокійній та збалансованій природі.

4-6 "Так": Ви маєте тип сангвініка, характеризуєтесь енергійністю та оптимізмом.

7-8 "Так": Ви маєте тип холерика, властивий рішучості та лідерським якостям.

9-10 "Так": Ви маєте тип меланхоліка, характеризуєтесь чутливістю та аналітичним мисленням.

              ОПИСИ ДО КОЖНОГО ТИПУ
                       ТЕМПЕРАМЕНТУ

Флегматик - найбільш спокійний і врівноважений тип темпераменту, якого складно вивести з себе. Зовні виглядає незворушною, скупою на прояв емоцій людиною, для якої взаємодія з оточуючими людьми не має особливого значення. В роботі відрізняється наполегливістю і завзятістю.

Холерик - характеризується високою активністю і швидкою реакцією. Яскраво виражений екстраверт, якому складно стримувати свої почуття. Енергійний, але не відрізняється стриманістю, запальний, може різко змінювати свій емоційний стан.

Сангвінік - активний і емоційний тип темпераменту. На відміну від холерика, має більш позитивні погляди на світ і настрій його переважно зі знаком плюс. Зазвичай швидко реагує на події, має жваву міміку. Легко перемикає увагу, але при цьому, може довго працювати над певним завданням, не втрачаючи фокусу.

Меланхолік - чутливий, вразливий і ранимий тип темпераменту, який найчастіше є вираженим інтровертом. Може дуже гостро реагувати на різні зовнішні чинники, аж до того, що навіть незначний привід може викликати в нього сльози і тривалу образу. Як правило, не впевнений в своїх силах, швидко може опускати руки в разі невдачі, відрізняється боязкістю.

Цей тест дає лише загальну оцінку, а ось посилання на тест, де в результаті ви отримаєте детальний та точний розбір своєї особистості: https://www.16personalities.com/uk/bezkoshtovnyy-test-na-vyznachennya-osobystosti

— Ти набрала 8 балів, тест показує, що тебе варто віднести до ряду холериків :) На твою думку, людина здатна змінити себе, свій тип темпераменту?

— Не думаю, що тести в повній мірі розкривають темпераменти людей. Але, змінюватися люди можуть, ще й як. Як в гарну сторону, так і в погану. Але, думаю, якісь основні риси характеру все-таки залишаються. З інтроверта неможливо зробити екстраверта. Можна, звісно, навчити чомусь, а можна постраждати від життя так, що тебе ніхто не впізнає з рідних. Ми всі з плином часу якось змінюємося та набуваємо свого досвіду.

Я, чесно кажучи, в шоці, що мені показало, що я холерик, тому що на мене якось не схоже, бо я не екстраверт!) Але склались так обставини, що багато питань в нашій сім'ї я вирішую перша, на мені все тримається. Тому мені просто необхідно реагувати швидко та думати за всіх, бути лідером.

— Певно, ситуації теж нас так швидко змінюють, що ми цього і не помічаємо!
Якщо говорити про творчих людей, за твоїми спостереженнями, який тип серед них переважає? Особливо, якщо це стосується письменників, поетів.

— Це точно!
Хм, я думаю, що це флегматики або меланхоліки.

— Як вважаєш, людям якого типу темпераменту найлегше досягти успіхів в житті?

— Я думаю, що не існує такого типу, якому дається щось легше. Все залежить від людини та її бажання, можливості завжди знайдуться. Тим паче, дивлячись саме чим вимірюється успіх. Для когось, це врятувати багато життів, для когось це гроші та слава, а для інших, досягти своєї мрії..  Думаю, формули стосовно темпераменту не існує. Просто є те, що якісь сфери одній людині даються легше, а іншим інші. В будь-якій області можна досягти успіху. Головне, щоб ти був задоволений своїми результатами та роботою. В мене є багато знайомих, які досягли успіху у своїй сфері і це абсолютно різні люди.

— Погоджуюсь з тобою,  роблячи ставки на свої сильні та гарні якості, у кожного вдасться досягти своїх цілей, адже кожна людина є особистістю насамперед.

Які книги, фільми чи щось інше найбільше вплинули на тебе як на особистість або надихають?

— Ну, звісно, це Біблія. Я прочитала її тричі. Читаю наразі ще раз, завжди знаходжу щось цікавеньке.
З іншого, мабуть, це «Останній листок» О. Генрі. Не знаю чому, але зі шкільної парти засіли історії з цієї новели, що за життя треба боротись до останнього та що, можна пожертвувати собою, аби когось врятувати.

З фільмів, це скоріше дорама, єдина яку я подивилась від Японії і після цього не можу дивитись саме з цієї країни «Години мого життя. Час коли я був». Це фільм про хлопця, який захворів на бічний аміотрофічний склероз. Дуже сильне кіно, яке показує, що завжди потрібно жити заради тих, кого ти любиш і хто любить тебе. Головне, не здаватись і не приховувати правду, бо ніколи не знаєш, що буде після. Для мене це фільм про щире кохання, яке існує в житті. І доброту та сердечність людей та показ того, що в нашому світі, навіть, з такою хворобою можна бути щасливим.

Стосовно натхнення. То це книги про психологію. Ще я люблю серії «Зіркові ворота», наукова фантастика для мене найбільша любов в кіно, але люблю я і життєві фільми.

— Цікавий вибір! А як ти організовуєш свій час між творчістю, роботою та особистим життям? Чи маєш ти якісь особливі звички, які допомагають залишатись продуктивним в житті?

— В мене завжди є складений план важливих завдань на сьогодні. І скільки я віддам часу на це. На жаль, для творчості не завжди є місце. Бо зараз намагаюсь виправити свій режим сну. Раніше, я могла писати з дванадцятої години ночі і до другої, третьої. Шукала інформацію для книг та інше. Зараз, наприклад, я багато витрачаю часу на транспорт, тому можу щось створити у дорозі. Але, один раз на тиждень, в мене є вільний час (це може бути не одна година) — тільки для себе. Я можу піти в кафе, або прогулятись парком. Можу вдома потренувати голос чи пограти на синтезаторі.
Стосовно написання книг, то я ще багато років тому привчила себе писати при будь-якій можливості: у черзі в лікарні, в маршрутці, коли їду додому, на парах, на перерві на роботі, вночі. Головне для мене, це не витрачати час марно. Якщо я відпочиваю, то я відпочиваю. Якщо працюю, то працюю. На жаль, не завжди виходить, але, принаймі, я намагаюсь.

                        ТВОРЧІСТЬ 📝

— Як давно ти в цій сфері і що стало поштовхом продовжити розвиватися в письменництві?

— Дуже давно, настільки, що відчуваю себе динозавром! Вже більше 10 років. Поштовхом стала моя подруга зі школи. Вона читала мої роботи у зошиті, куди я їх записувала під час уроків. Вона знайшла платформу з книгами і сказала, що я можу публікувати свої книги там. З цього почалось моє соціальне життя письменника. За ці роки я покращувала навички. А у 2021 році задумалась над тим, щоб видати книги. Я зайшла до однієї книгарні у нашому місті. І консультант порадила книгу, не гірше Джоджо Моєйс, яку я взяла для себе. Для неї ця книга була, навіть, краще. Виявилось, що ту книгу написала, також письменниця з мого міста. І в той момент, мені так закортіло, щоб хтось так само відгукувався про мою книгу і пишатися тим, що я теж змогла видати книгу, і вона лежить ось там на полиці і її може теж хтось купити. Чесно кажучи до цього, я не думала займатись подібним, мені подобалось просто писати..

— Чи маєш наразі в своєму оточенні близьких/друзів, які пов'язали своє життя із письменництвом?

— Ні, на жаль, немає. Але в мене багато підтримки від рідних та знайомих. Для мене це дуже важливо. Але є люди, яким не потрібна підтримка і в них все чудово. Насправді, мені було б достатньо, що мене просто читають. Але коли ти чуєш круті коментарі від своїх близьких, це інше.. Я б пережила, якщо вони б не приймали це. Але з підтримкою, якось легше жити і, також, легше ділитись своїми планами стосовно майбутніх робіт.

Одна подруга писала для мене ідеї та влаштовувала зі мною в Zoom відео-конференції, аби разом обговорити мої книги. Моя сестра, наприклад, читала книгу і казала, що їй сподобалось. Але, в принципі, в мене рідко відбуваються творчі кризи.. Коли вони були частими, тоді ніхто не знав, що я писала книги, тому ніяк і не підтримували.

— Хотіла б, між тим, обговорити ще одну важливу тему. Як ти ставишся до того, що депресія може вплинути на власну творчість? Чи мала ти такі періоди?

— Так. Депресія ще й як може вплинути на творчість. Стосовно мене, це був мій вихід з депресії. Можливо, я не впала в глибоку депресію тільки тому, що в мене були книги і читачі. На жаль, був період в моєму житті, коли тільки книжкам я могла довірити свої почуття, свої мрії. І мені дуже пощастило зустріти гарних читачів, які мене дуже підтримували та мати подруг в школі, що також читали мої твори.

До речі, навіть, при психотерапії радять вести щоденник, писати, малювати та займатися творчістю, і не просто так. Творчість, в принципі, гарний рушій для наших емоцій і допомогає позбавитись і прожити їх екологічним способом. Мені здається єдиний класний. Тому що і тобі гарно, і іншим є що подивитись, послухати, побачити.

Не завжди при депресії, людина буде писати депресивні вірші, книги чи музику. Скоріше, те, що її турбує.
Стосовно мене, такі періоди були. Але в них я ще більше писала і мене поглинали книги, читання та перегляд фільмів. Я могла днями сидіти та щось робити, аби тільки не думати ні про що у світі. З війною, це трохи змінилось. Я вперше в житті, не могла нічого писати. Це скоріше був просто ступор, ніж депресія, тому що ти не знаєш просто, що робити далі і як жити. Потрібен був час на те, щоб зрозуміти як рухатись, що робити, тому що всі мої плани, стосовно видання, просто зруйнувалися в один момент. А з переїздом в іншу країну, все це погіршилось. Тому, з одного боку, це може бути гарним двигуном у творчості, з іншого, вбивати всяке бажання щось робити. Кому як пощастить.

Але переживши деякі моменти, я, насправді, люблю життєві закінчення, і де не "жили вони щасливо до кінця". Скоріше за все, мої герої без чогось залишаться, все закінчиться, а ти не знаєш, радіти чи плакати... Може в когось по-іншому.
Моя подруга питалась, чому я не пишу радісні хеппі-енди? Тому що я за реалізм у моїх книгах)

— Дякую, що поділилась. Впевнена, що ця інформація стане для когось корисною точно.
Як ти ставишся до публічного обговорення теми депресії та як це може вплинути на аудиторію? Чи варто обговорювати подібні проблеми у людей? Яку користь це нестиме суспільству?

— Так, це дуже важливо обговорювати і доносити людям, що це хвороба, а не просто "лінь". Багато хто досі вважає, особливо зі старшого покоління, що то дурість. На жаль, серед моїх знайомих є ті, хто хворіють цією хворобою. Та й що казати, мабуть, якби не мої переконання, я б не тільки думала про самогубство. Депресія — це жахливо. І люди мають знати, як з цим боротись, і що не мати бажання жити — то не є нормально. І такі люди повинні звернутися до лікаря, але в нас це соромно робити. Бо ніхто не хоче бути психом чи сидіти на антидепресантах. Розповісти знайомим? Ні... Ти що, подумають, що ти ненормальний. Але близькі повинні підтримувати у цьому. Дуже шкода, що в нашому суспільстві це досі не розуміють і вважають так. 

І я думаю, що автори та інші публічні люди, можуть доносити до аудиторії, що це таке. Як з цим боротись. Що то не є соромно. Що коли зламав руку, ти ж не думаєш: "Господи, мене всі засміють!"? А ще, при лікуванні, ти дійсно можеш набагато краще себе почувати, ніж колись тобі здавалось. І до речі, депресія може бути не тільки через психічні проблеми чи через наслідки. Також її можуть викликати деякі хвороби, які треба лікувати також. Це все треба знати людям.

Якщо коротко, то треба говорити про це. Мені здається, у наш час ще важливіше. Тому що війна не сприяє гарному емоційному стану. І якщо тобі погано, то треба щось робити з цим, а не терпіти, бо що люди скажуть. Ти що, слабкий? А людям довкола доносити, що то нормально і що у більшості випадків від цього можна одужати. І не страждати та насолоджуватись своїм життям зараз. А не очікувати, коли саме все пройде. Так це не працює, на жаль.

— А коли в тебе виник цей неприємний період в житті, ти зверталась до психотерапевта чи іншого спеціаліста, і чи варто, як ти вважаєш, звертатись до них в нагальній ситуації?

— Так, я зверталась до психолога. Він мені допоміг з деякими моментами. Але далі я не пішла, хоча я питала про психотерапевта, та, в принципі, мені було вже нормально жити, тому не наважилася, боялась, що доведеться пити антидепресанти. Тому я стала трішки цікавитись цим  і робити деякі вправи, які мені допомогли. Це було роки чотири тому.

До війни, я думала, все-таки звернутись до психотерапевта, але не встигла. Після цього, я відчула, що мої емоції зникли. Так було досить довгий час, майже рік. Але це нормальна реакція на стрес. Потім, по-трохи все повернулось, але не насолода від того, що я роблю, що раніше мені подобалось. Я спочатку перевірила чи немає в мене ще фізичних проблем, виявилось, що є, і це могло впливати на мій емоційний стан. Тому, коли вже не було питань до фізичного здоров'я, я звернулась за допомогою. Зараз я ходжу до психолога також, але вже більш відповідально. Ми пропрацювали деякі моменти і, навіть, через два місяці вже є відчутні результати.

Звертатися до кваліфікованого спеціаліста варто, якщо ви відчуваєте, що постійно про щось нав'язливо думаєте. Не можете відпустити ситуацію. Не можете спати. Чи їсти. Постійно засмучені. Чи просто без причини починаєте ридати. Не бачите сенс в житті, або ваше життя вам не приносить задоволення. А при перших думках, про самогубство, вам бігти вже треба до психолога. Він допоможе зрозуміти чи потрібно вам йти далі. Отримувати, більш значиму допомогу. Інколи буває, що достатньо психолога та змінити деякі свої звички. Інколи ні. Тому, якщо вас щось турбує, то не відкладайте це на потім. Бо потім буде все набагато гірше. Все це можна змінити. Головне почати.

— Згодна з тобою, це важливо звертатися до спеціаліста, оскільки професійна підтримка і лікування можуть значно полегшити якість життя та стан здоров'я людини.

Тепер повернімося до нашої теми. Наскільки важливий взаємозв'язок із власною аудиторією, на твою думку? Які відгуки або реакції тебе найбільше цікавлять?
Як ти реагуєш на критику та негативні відгуки від читачів взагалі? Чи багато на твоєму шляху зустрічала подібного?

— Існує така думка, що від автора, окрім книги, нічого більше не потрібно, люди самі почнуть їх читати. Але ми живемо в трішки іншому світі, де потрібно працювати. І тому, я думаю, що треба спілкуватися зі своєю аудиторією. І також відповідати на їх повідомлення. І робити все те, що можливо від себе, щоб заохочувати аудиторію до своїх книг і зацікавити в тому, що ти пишеш. Тому що люди досить часто схильні до того, щоб прив'язуватися до однієї якоїсь книги чи вірша, думаючи, що, можливо, в тебе більше немає що їм запропонувати, але коли ти про це кажеш, коли ти просиш зайти почитати, залишити коментар, бо це для тебе важливо, тоді більша вірогідність, що людина щось дійсно залишить після себе. А якщо просто мовчки очікувати, що тобі щось поставлять, щось для тебе зроблять, прокоментують... Такі люди будуть, але їх буде дуже мало. Вони можуть не розуміти, що для для авторів — це дійсно важлива річ. Коментарі та вподобайки. Потрібно вчитись спілкуватись, а також, відповідати на коментарі. Тому що деякі інколи думають що від них нічого не залежить, ось вони виклали свою книгу чи вірш, а далі все, читачі повинні в них самі з'явитися і все писати.

В мене були проблеми з критикою, особливо на початку письменницького шляху. Тоді, навіть, було достатньо читачів, що чекали продовження. Багато тих, хто підбадьорював мене. Але трапилась на моєму шляху одна людина, яка зіпсувала мені життя на цілих два роки. Вона написала просто ахінею. От зараз я це розумію, але на той момент це був для мене дуже сильний удар. Десь вона мала рацію, але здебільшого це була просто жовч, яка вилилась на мене. І так як я була новачком, то думала, що та людина має рацію у всьому, бо я ж тільки починаю, а вона ось права, що я нездара. Тому мене це дуже зачепило.. Я перестала писати взагалі. Мати якісь зв'язки з книгами і я нічого не робила з ними. Як би я не намагалася, це дуже сильно впливало на мої емоції. Хоча багато людей казали навпаки. І, навіть, був старший за мене друг, по книгам, я його ніколи не зустрічала, і він редагував мої книги і сам запропонував допомогу з ними. Але після цього для мене це вже не мало ніякого значення. І просто закинула усі історії на дальні полички.

Зараз я вже вмію за себе постояти. Коли прийшла на Surgebook, навчилася цій навичці. Тепер більше критик я сама для себе. Пам'ятаю, до мене причепилась одна людина, бо, бачте, вона в книгах в себе так не пише, і я теж не маю... Хоча вона була досить популярною на просторах платформи, але я змогла відстояти свої інтереси і залишити те, що іншим подобалось, бо на цьому був заснований мій стиль написання. А змінювати його для когось, я більше не хотіла.

Але якщо критика гарна, тобто має сенс і ти бачиш, що це на краще змінить історію чи вірш, то треба змінювати і бути вдячним за те, що це помітили. Наприклад, я брала участь в одному конкурсі, і там деякі люди дійсно писали гарні моменти, які я для себе взяла і змінила. Книга стала набагато краще.

В критиці потрібно розділяти людей. Є ті, хто прийшов просто вилити на тебе своє невдоволення життям або заздрить тобі у чомусь. А є люди, які можуть сказати якісь дійсно гарні речі і цю критику треба вміти приймати, хоча може бути боляче. Тому що ти не ідеальний, в тебе може щось вийти не так з першого разу і з цим треба вміти працювати.

Тому, з одного боку, я досить скептично ставлюсь до критики. А з іншого, дивлюсь чи я дійсно можу щось змінити і покращити?

Мене більше цікавлять коментарі. Вподобання — це добре, але не настільки, щоб сильно мотивувати. Коли є спілкування з моїми читачами — це для мене просто космос. Я дуже люблю щось обговорювати про мої книги, про персонажів, розповідати якісь цікавинки, деталі, моменти. І в коментарях, можна знайти те, що дійсно працює. Що ти зробив правильно, а що ні. Тому для мене вони найважливіші. Це ті, кого ти зачепив і вони дали тобі свій відгук.

— Погоджуюсь з тобою, але інколи, як би це банально не звучало, конструктивна критика може не аби як продвинути людини на новий рівень.

Добре, перейдемо до наступного запитання: Назви 3 важливі речі (не матеріальні), які завжди повинна дотримуватися творча особистість щоб підтримувати дисципліну і мотивацію.

— Це точно. Якщо вона саме в такому форматі!

Треба поміркувати... Що ж, перше, це подумати про ціль. Для чого ти пишеш? Для кого? Чого хочеш досягти? Треба себе запитувати в першу чергу.

Друге. План. Раніше, в мене не було ніколи ніяких планів робіт. Я просто писала, що в голову приходило і, вгадай, скільки я закінчувала історій? Майже, нуль. Зараз я маю вже шість закінчених книжок. Для мене це великий показник. Так, я не пишу по п'ять книг на рік. Але план книги дійсно дає можливість не втрачати орієнтир та не губитися у власних думах. Також, коли є каркас, то легше накидати деталі і зробити все структуровано. Особливо, коли пишеш декілька частин і в тебе має бути одна історія в них.

Третє. Писати кожний день. Хоча б по-трохи. Можна не книги, просто вести щоденник. Коли я привчилась писати незалежно від натхнення, я зрозуміла, що воно може прийти до мене і під час написання. Коли я дійсно захотіла закінчувати книги, а не просто починати, тоді ось цей момент дуже допоміг. Стосовно цього, ще можу сказати. Можна прописати собі скільки в день ти хочеш написати і притримуватися цього. Тоді буде набагато легше і треба чекати натхнення, бо це справа така. Тому, колись я створила челендж, який був присвячений тому, щоб навчити інших також писати так.

— Дисципліна - то наше все, щоб доводити розпочате до кінця.

Проєкт "Пиши 30 днів" - перезапуск твого челенджу. Чи вважаєш старт вдалим? Якщо згадати як ти вперше запустила цей проєкт, наскільки масштабний він був і що тобі найбільше запам'яталось?

— Так, вважаю дійсно вдалим. Я дуже рада, що ми змогли разом перезапустити його. Найперший, був не сильно масштабним, але він дав поштовх до інших. Я зрозуміла, що людям таке цікаво, в чому я була дуже не впевнена. І багато часу я вважала чомусь, що це тільки мені потрібно. Але цей перезапуск, дав зрозуміти, що ні. І є ті, хто також любив цей проєкт.

— Рада, що це відбулось! А які ще проєкти, які ти публікувала на платформі, викликали особливий інтерес чи реакцію від власної аудиторії?

— Також, я вела проєкт «Критикан». Це не була типова критика. Я намагалась приходити, як читач, який побачив книгу вперше і коментував, як переваги, так і недоліки. Також, публікувала в себе блоги про те, що читала, і цікаві моменти, аби заохотити і свою аудиторію до прочитання цих книг і писала про них у проєкті. А для себе просила деякі моменти, аби це було взаємно привабливо. При чому, часто люди переписували те, що я просила, і залишались моїми читачами. Тому, вважаю, що це був дуже прикольний формат і досвід.

— Зрозуміла, а як ти ставишся до співпраці з іншими авторами? Чи були вже випадки спільних колаборацій?

— Позитивно ставлюсь до такого. Це розширює можливості та знання з обох боків. Я мала достатньо такого досвіду. Писала разом вірші з деякими поетами. Зараз приклад такої колаборації — це проєкт «Пиши 30 днів». Стосовно книг, співавторів я не мала, але були ті, з ким я обмінювалась думками, чернетками, зі мною також. Ми разом писали окремо свої твори. Це супер, коли є така можливість і підтримка, інший погляд на речі, який може допомогти створити, щось дійсно чудове!

— Чи хотіла б у найближчому майбутньому спробувати написати книгу у співавторстві?

— Відверто кажучи, не знаю.. Мабуть, дивлячись, які обов'язки будуть у кожного і яка віддача. Тому що, мені здається, стосовно книги це дуже важка та відповідальна робота, щоб з кимось писати разом і потрібно мати дуже гарні відносини, аби потім цю роботу закінчити, а не полишити на половині написаного.

— Якщо брати авторів із самої платформи, ким ти захоплюєшся? Чиї або які роботи в тебе є бажання перечитувати знову і знову?

— Юлія Богута. Її працьовитість. Вміння йти до кінця. Робити все, аби її роботи помітили. Бути відвертою. Робити для інших, коли ти страждаєш. В мене це дійсно викликає захоплення. Її вірші. Це просто душа і біль, які, мабуть, інколи відчувають всі. До книг її я так і не дійшла, але дуже хочу.

Стосовно книг, я той тип людей, який не любить перечитувати, майже нічого. Дуже рідко буває таке і якщо пройшло дуже багато часу. Насправді, я мало читаю, особливо в останні роки, соромно за це..

— Які маєш власні улюблені роботи, які ти публікувала, і чому вони особливі для тебе?

— Мої власні? Так, є. Одна з них це розповідь «Небо та Квіти». Це взагалі була перша така моя робота маленького розміру. І тоді, я її в самий останній момент подала на конкурс на платформі, довелось ще дещо дописати, щоб вона підходила під стандарти. Вона посіла перше місце. Були гарні відгуки. І тоді її помітив Єгор Комаров, і додав до розділу «Вибір редакції», я була тоді в дуже глибокому шоці! Бо не вірила, що ця робота взагалі комусь сподобається, не кажучи про те, що її так високо оцінять.. Навпаки, я думала її засудять за ті думки всередині, бо це те, що в мені накопичилося за багато часу і я знаю, як люди люблять свята... Тому була готова до того, що будуть писати погані коментарі. Але за всі ці роки я так і не отримала нічого подібного. Навпаки, багато хто погоджувався, ділився своїми думками, тим, що ця розповідь їх дуже зачепила. І я дуже рада, що тоді скористалася такою нагодою і не жалкую про це.

З книг це «Квініум». Вона, на жаль, на іншому профілі, бо я хотіла, щоб ніхто не знав, що я писала ту книгу... Особливо з моїх знайомих на той момент, і не подумала, що книга може мати якийсь успіх... Але, це була та робота, яка принесла багато в моє життя на початку мого письменницького шляху. Вона була однією з перших, і на яку писали багато коментарів, і просили продовження. Також, книга потрапляла до топів, її хвалили. І ще саме завдяки їй я зрозуміла, що в мене все вийде. Я можу писати гарно, людям подобається. В 2019 році я вирішила її переписати і залити на SB. На мій подив, я не просто переписала її, але й нарешті продовжила. Я вкладала в неї багато зусиль. Мабуть, в ній моя найулюбленіша пара з усіх книг на даний момент. Стільки емоцій в неї вкладено. І нарешті, разом з нею я навчилась робити гарних другорядних персонажів і створювати інший світ за своїми правилами. Це дуже великий досвід для мого життя. Зараз я пишу третю частину, останню. І сподіваюсь, що дуже швидко зможу все перекласти на українську і порадувати інших!

— Доречі, а як в тебе із англійської мовою? Хотіла б написати роботу іноземною мовою?

— До Німеччини, я гарно знала англійську мову. Могла спілкуватись спокійно з іноземцями і читати книжки. Але... Як почала вчити німецьку, то англійська тимчасово пішла на відпочинок. Я можу тільки читати та дивитись кіно. А от спілкуватися — ні.
Так, я дуже хотіла б написати роботу на іноземній мові. Але на той момент, не думала, що в мене є достатньо знань для цього. А зараз тим паче. Можливо, колись потім.

— Що думаєш з приводу розповсюдження контексту на англійській мові на платформі?

— Якщо правила платформи встановили лише українську мову, то повинно так бути. Але, я думаю, що це були б гарні інвестиції. Тому що інші платформи, які мають успіх, також створені для багатьох людей на багатьох різних мовах. Одна з найбільш розповсюджених - це англійська. Тому, було б добре, якби залишилось хоча б ще декілька мов для іноземців, які б могли вкладати свої сили для розвитку Surgebook.

— Чи маєш уявлення яка б це була робота? Книга чи розповідь? В якому жанрі?

— Думаю це був би Young Adult, в якому поєднувались би будні школярів старших класів та їхні проблеми в житті, і не типові клішовані, а саме ті, що трапляються в реальності. Це і проблеми в сім'ї, з психікою. Як з цим справлятися, навіть, коли складно, і не знаєш де знайти сили, щоб з цим справитися.

— Зрозуміла, а щодо вивчення іноземних мов, що б ти порекомендувала читачам, які мають за мету дійти до рівня носія іншої мови? Чи є в тебе власні лайфхаки, з якими тобі легше дається вивчати граматику, слова?

— В принципі, все як і з книгами, і в житті. Треба знати для чого ти вчиш. А також, дивитись на це як на новий досвід і на те, що завжди буде при нагоді. Але також мають бути свої рушії, задля чого тобі потрібна та мова. Якщо немає ніякої цілі і просто так вчиш, то нічого не вийде, на жаль.

Для мене найкращим способом, виявилось прослуховування музики та розбирання тексту пісень. Я дуже це люблю. Завдяки цьому я вивчила англійську, потім перейшла на фільми і дивилась їх з англійськими субтитрами. Тут важливо саме це. З німецькою зараз практикую те саме. Ще гарно читати. Почати можна з книги, яку ти вже знаєш і має простий лексикон. Також, краще вчити не слова. А фрази, які ти використовуєш в житті. Тоді набагато легше. Ну й спілкуватися з носіями мови, це, мабуть, найголовніший із всіх моментів, що допоможе заговорити, а не просто знати. Не боятися. Не судити себе, за те, що ти чогось не знаєш. А хвалити себе за маленькі кроки. Підбадьорювати. І бачити в чому ти став краще. Навіть, якщо це на одне слово більше, ніж вчора.

— Якщо говорити про творчість в  українській мові, в яких жанрах ще хотіла себе спробувати? А що нізащо б не наважилась розпочати писати?

— Я б хотіла ще написати детектив. В мене є одна ідея, але вже багато років вона лежить у столі. Також, це книга в жанрі кіберпанк, до нього я вже майже приступила, можливо, це саме той момент, коли треба спробувати щось новеньке.
Я б ніколи не написала жахи. Їх дуже не люблю, тому не дивлюсь і не читаю.

— Які твої найбільші досягнення чи успіхи, якими ти найбільше пишаєшся в особистому житті?

— Найбільшими успіхами вважаю ті, що я не витрачала свої сили на те, що мені не потрібно. В школі я вчила тільки те, що хотіла. Навчилась говорити "ні" і відстоювати свої кордони. А також, пишаюсь вибором свого оточення і тим, що мені вдалося вибудувати чудові стосунки зі своєю молодшенькою (в підлітковому віці це дуже важко) і бути для нею «найкращою сестрою» за її словами. І також, те що я живу чесно і так, як не популярно в світі, але це для мене задоволення, що я не йду туди, куди йдуть усі, тому що так модно і намагаюсь думати своєю головою, а не думками інших.

— Які твої майбутні плани щодо творчості на платформі і в цілому в житті? Чи є якісь нові проєкти або ідеї, які плануєш реалізувати?

— Так, багато планів, але, на жаль, не завжди вони здійснюються. Але працюю з тим, що є.
В житті, це вивчити німецьку, та, можливо, отримати нову професію, якщо все вийде, хочеться вивчитися на іншому факультеті і використовувати ці знання для подальшого життя. Стосовно проєктів, важко сказати, якщо масштаб платформи збільшиться , то, думаю, що може відкрию один. Стосовно книг, то у наступному місяці розпочинається відомий челендж NaNoWriMo і я хочу взяти в ньому участь і спробувати написати книгу на конкурс, який проходить зараз на Букнеті. В мене якраз є ідея, яка пилилась вже давно. Ну і, хотілось би, все-таки здійснити те, що я планувала колись — це видати свою власну книгу в Україні.

— Щиро сподіваюсь, що найближчим часом ти досягнеш своїх цілей!
Які поради ти б дала собі, на початку творчого шляху? І що б ти порекомендувала авторам, які тільки починають?

— Дуже дякую. Сподіваюсь, що всі хто ставить перед собою цілі, зможе їх досягти!

Собі я б сказала, що треба час. Не очікуй від себе багато та насолоджуйся процесом. А ще не звертати увагу на людей, яким на тебе все одно, але роблять вигляд, що ні. І не думати, що якщо критикують, то це погано. Зроби висновки і йди далі. Головне - не здавайся!
Авторам я б порадила боротись за свої книги та вірші до останнього. Ніколи не думати, що щось може не вийти. І намагатись своєю творчістю робити цей світ краще, адже хтось може чекати саме на вашу книгу чи вірш.

— Можеш обрати одне із цих двох запитань і відповісти:
1) Якби ти могла відвідати концерт будь-якого музиканта, то кого б ти обрала і чому?
2) Якщо б у тебе була можливість відвідати будь-яку точку на планеті, то де б ти хотіла побувати і чому?

— О, перше запитання. Це Бумбокс. Я дуже хотіла на нього пітти в своєму рідному місті, мені дуже подобаються саме пісні від Хливнюка і коли я вперше прослухала його пісню «Тримай мене» у 2021 році, я з подивом дізналась, що вони пишуть пісні на українській мові, бо я російські пісні майже не слухала ніколи. Де я була, я не знаю! Але в моєму місті був їх концерт, але, на жаль, в мене не було коштів відвідати його.. Думала, що сходжу трошки пізніше. Так і не сталося. Але це ті пісні, які просто торкаються мого серця і до сих пір деякі я продовжую слухати.

Хочу відповісти і на друге запитання. Це Лондон. Найгірше те, що в мене була б така можливість, якби не віза... Від мого міста, де я зараз живу, летіти до Лондону лише декілька годин і не дуже дорого. Дуже сподіваюсь, що колись все-таки зможу побувати в цьому неймовірному місті! Бо це моя мрія відтоді, як я почала писати книгу «Акамаліст» де події відбуваються у Лондоні і коли я дивилась на це місто через Google Maps, дуже захотіла туди потрапити і подивитись на нього своїми очима.

— Цікавий вибір!
Що ж, дякую тобі за приємну та доволі об'ємну і цікаву розмову! Неймовірно рада була з тобою познайомитися.

— Також, дуже дякую за запрошення до вашого колективу і за інтерв'ю. Було приємно поспілкуватись :) Сподіваюсь, що тим, хто буде читати — сподобається. Дуже дякую!

Інтерв'ю проводила: @dianamay
Автор, який взяв участь: @Berni