НЕ ПСУЙ
ніхто і ніколи
(18+)
світ - як використаний презерватив брудний, зім'ятий, непотрібний але хтось має його прибрати а ми - всі мікроби на ньому розмножуємось, гадимо, вмираємо думаємо, що щось змінюємо утопісти трахають повітря мріючи про кращий світ в він лише стогне від болю не зробити гірше - вже подвиг коли кожен рух, кожен подих залишає слід у цьому борделі буття ми - статеві органи всесвіту що намагаються не заразити одне одного в оргії нашого існування краще вже мастурбувати наодинці ніж намагатися змінити світ і випадково запліднити його новим злом не псувати - ось наша місія в цьому содомі і гоморрі яку ми називаємо життям може, єдиний спосіб не нашкодити це просто лежати пластом і спостерігати, як світ трахає сам себе?
2024-08-28 02:31:39
4
0
Інші вірші поета
ТІНДЕР-ОДІССЕЯ НЕ БІЙСЯ ПІДЛИЗА СМУТА
Інші поети
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4054
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11552