ніхто і ніколи
@deovileos
нікчемне письмо, нікчемного індивіда
Вірші Всі
ВЕЛИКА РІЧ
ми зустрілися в порожньому світі де справи закінчилися і нічого більше не лишилось Секс - велика річ тільки коли немає нічого крім тіл, що зустрічаються без наміру рухи - механічні звуки - без сенсу твої пальці ковзають але не стискають нічого важливого шкіра доторкається до шкіри та думи десь літають за межами часу між нами - тільки втома мовчазна угода коли більше нічого не треба і Секс - лише звичка спосіб зайняти тіло коли душа вже давно вийшла з гри
2
0
60
КОНЦЕРТ
тихо на вулиці, порожньо у квартирі, спасибі реактору номер чотири. замість оркестру - лічильників хор, диригента радіаційний фольклор. на сцені Гейгер - зірка естради, виспівує гами радіаційної зради. мелодія смерті, симфонія страху, квантовий вальс на атомнім шляху. балкони забиті привидами давніми, партер заповнений страхами славними. куліси - з пилу, завіса - з туману, антракту не буде в цім романі. фінальний акорд - сирени виття, завіса впала, скінчилось життя. концерт завершився, але ще лунає, Гейгер все грає, грає і грає...
7
0
84
КОХАННЯ
метро, людський потік шумить, читаю Буковскі, думки би остудить. навколо обличчя - сірі і втомлені, а в книзі - пристрасть, біль і життя оголене. дівчина сідає поруч, поглядом блукає, по рядках, що читаю, цікавістю куняє. "що це?" - питає, і я їй відповідаю: "кохання та біль, про те, як страждаємо." розмова тече, як підземна ріка, про любов говоримо - тема така слизька. "це лиш хімія мозку", - вона заявляє, а в погляді смуток глибокий ховає. "ні, - кажу, - це не просто тілесний каприз, не вигадка соціуму, не тваринний каприз. це сила, що вище підносить людину, єднає з небесним в святую годину". вона слухає, брову піднявши, скептично, а я продовжую, все більш патетично: "любов - це свобода, не злиття в одне, це прагнення до чогось, що в нас живе." виходимо з метро, крокуємо вдвох, горять слова мої, немов ароматний поро́х: "кохання долає егоїзму кайдани, робить нас кращими, гоїть всі рани". сміється вона: "гарні слова, та де суть?" я в очі дивлюсь: "в нас самих, тут як тут. згадай всі балади, картини, поеми, про кохання складені - одвічної теми". заходимо в БілеСухе, вино на столі, розмови, сміх і радість - все тут для душі. "любов - це дія, - кажу я, чарку допиваючи, - це жертовність, віддача, це серце безкрає." вона дивиться на мене, очі блищать, в них я бачу, як бар'єри її тріщать. "а як щодо сексу?" - питає грайливо, я відповідаю: "частина любові, можливо" ніч розкриває таємниці, світло ллється з небес, ми губимося в обіймах, зникає весь стрес. це не просто бажання - це глибина почуттів, танцюємо в ритмі, без меж і без слів. вранці, лежачи в обіймах, тихо шепочу: "бачиш, любов - це більше, ніж просто "хочу". це сила, що змінює нас і весь світ, це джерело творчості, це життя цвіт." тепер я знаю - любов не химера, не інстинкт якийсь, не соціальна херня. це сила творча, це дар небес, що підіймає нас до чудес. p.s. вигадана історія :(
3
0
74