Кавалерист(и)
Віталій Босий
Ехо вибухів, удари гармат Лякають моїх отців. Моє серце - мій каземат, Криків орочий спів. Не солдат я, та воїн. Потопаю в зибучих пісках. Не один я й ніякої зброї Не вистачить, щоб стерти нас в прах. Ми не тіні - потоплені душі, Розхристані діти зими, Хрестоликі до правди байдужі, Як і ми глухі до війни. Приглуши корабельні снаряди, І гвинтівку з набоями скинь. Ми живемо тільки заради Вже забутих розбитих святинь.
2021-05-21 18:36:22
3
0
Інші вірші поета
Лелека ххх палімпсест статика та істмен кодак
Інші поети
Daisy Daisy
@daisy_daisy
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3313
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13141