МОТОК
Коли мені стало збагнути, що я не проходжу крізь фільтри чужих соціально огидних дилем
Із їхньою втратою логіки, мов несутужний, токсичний, обмежений демо, збіднілий об’єм
Здорового глузду, котрий видається за істинне, хоч надбання то доволі сумнівне й сумне,
То ж я прозлизнула між сканерів потягу трендів порожніх думок, що в обвал божевілля жене.
Аби лиш не бýло замало це тіло носити без тебе в себе глибині, як забракне душі,
В котрої набрякли легені любові, щоб дихати вічністю, раптом не стати глухими – кричи,
Та так, аби ті голосіння прорвали і греблі світів, і безмежжя мережевих координат,
І щоби тебе і мене увільнило від власних пасток безталанних, що в горлі безодні сверблять.
Дивуюсь твоєму багряному спадню в долонях бездонного, свіжого, може й найліпшого дня.
За обрій тягну, розпускаю мотузку його, і мій кошик наповнено цінним мотком в забуття.
У скрині зеленій сховаю свої потаємні чуттєвості я від усіх своїх різних тебе,
Аби вже ніхто відімкнути не зміг. То є всесвіт. Секретна кімната, котрої немає ніде.
2023-09-28 11:54:38
3
0