Випробування
Анастасія Заматевська
Життя насправді гарна штука і знаю я вже певна річ, якщо зсилає нам науку, то піде потім нам навстріч. Не посилає непосильну, тяжку й пекельну ношу вам, кує і робить душу сильну - на зло всім першим ворогам. Чи вдасться виплутатись гідно - залежить вже від вас самих, але не пройде все безслідно, лунає гук наук німих. І певна річ, я не остання, хто істину просту кажу, та головне - душі зростання, не перейти людську межу!
2021-06-03 18:19:56
9
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
➒ ➊ ➊
Без життя на межі не цікаво. Це ж постійне запитання до себе, чи все зробив і чи можеш більше. І в абсолютно усіх випадках є впевненість, що можеш. І робиш, розуміючи, що як би важко не було, в майбутньому швидше за все сумуватимеш за цим хардкором. Щось я... Гарний вірш! Змусив задуматися.
Відповісти
2021-06-04 05:54:12
2
Інші вірші поета
Вечірні пісні соловейка Ти, я і ціле місто... Навіяно тобою Мій світ уяви
Інші поети
bas_mala
@bas_mala
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11461
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3958