Наболівші моменти
Анастасія Заматевська
Це могли бути чудові моменти, їх прикрашати МИ могли б, але відкиньмо сентименти, як бачиш - МИ не потягли! Не варто скидувать на долю - ця владна жінка ні при чом, тим паче ТИ не руш слова про волю - Божу! ТИ покладайся лиш на себе в цьом! Я дякую обставинам, що МИ знайомі - це не просто слова. Все дуже наглядно, як в аксіомі, хоч від цих роздумів болить голова... ВСІ МИ щасливі будемо колись, хоча нащо "колись", коли є зараз?! І може слова ці комусь примітивними здались, та це нічого, бо я звичайний віршомаз...
2020-11-09 10:22:22
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lelyana_ art
Який життєвий вірш 😊. Така ситуація в багато кого траплялась, але треба не здаватися і вірити в краще 😉.
Відповісти
2020-11-09 10:25:38
1
Анастасія Заматевська
@Lelyana_ art змінимо ситуацію, коли будемо тільки на себе сподіватися і щось робити для змін на краще 😇
Відповісти
2020-11-09 10:27:57
1
Інші вірші поета
Curas margarita somnia Самотність Море думок Про українську мову
Інші поети
١١:١١ .
@loucyrus
Schüra
@shura_smit
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
108
16
9560
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11396