Актуальність

Анастасія Заматевська

Лютує серце моє дуже, чому усім чи не байдуже, які захоплення і мрії мій мозок й душу полонили? Дрібничку в оці вони бачать, помилку скупу не пробачать і будуть довго вам товкти, поки не зможуть допекти! Вже досить вам, таким потрібним, із ядом, злобою й подібним - пекти людей, як не питають, бо їхні думки вигорають! Як знаєте таку людину, тікайте швидко й без упину! Якою не була б вам звична, оговтайтесь, вона ж токсична! Ви коло друзів обирайте, знайомим в душі зазирайте, та головне, з собой боріться і в токсика не оберніться!

2021-01-22 19:51:44

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Анастасія Заматевська

@Lelyana_ art я його давно вже починала писати, а сьогодні руки до нього дійшли))

Відповісти

2021-01-22 21:01:18

1

Анастасія Заматевська

@Блакитноока дякую за відгук, дуже приємно отримувати позитивні коментарі))

Відповісти

2021-01-22 21:02:13

1

Lelyana_ art

@Анастасія Заматевська Добре, що дійшли 😉.

Відповісти

2021-01-22 21:03:34

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

1968

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11524