Я знов мовчу...

Вікторія Тодавчич

Всі речення, цитати, афоризми Та всі слова, що знала я колись Зникають. Разом з ними і сміливість. Я знов мовчу, коли душа кричить. Ця мить жорстоко мучить мою гордість, Де мудрість, що шукала я її? А я мовчу, не вимовлю ні слова, Хоч вірші вже панують в голові. Чому вуста мої так оніміли? Я б розказала все, що я люблю. Про захід сонця, райдугу та... ніжність, Яку в собі назавжди збережу. А я мовчу, немов мовчить і серце Хоча воно вже склало сотні рим. Я чую стук, воно так швидко б'ється, Ті очі сяють каро-золотим.

2023-11-10 15:25:03

14

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Вікторія Тодавчич

@Регіна Касі ну звичайно інколи пишу про свої відчуття, але це рідкість)

Відповісти

2023-11-10 18:10:51

1

Тигриця

Вау! Це неймовірний вірш😍

Відповісти

2023-11-10 22:11:04

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Тигриця дякую, мені приємно ❤

Відповісти

2023-11-11 05:03:26

1

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

1729

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11460