Розум і серце
— Не погоджусь я з тобою, розум, І думки твої, мені чужі. Я без нього дихати не можу, Темні й сірі всі самотні дні. Знову скажеш розлюбити зовсім, Та тебе не слухатиму, ні. Хай лунають докори і сльози Буду йти за покликом душі. — Ти мене не хочеш чути, серце, Біль твій – мій, його я знаю теж. Бачу я на волю, як ти рвешся Та не відпущу туди тебе. Завжди ця триває суперечка, Переможцем відчуття було. Та тепер, нехай для мене вперше Обираю сенс, а не любов.
2022-11-19 14:05:16
10
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Вікторія Тодавчич
@Airad я рада, що тобі сподобалось. Дякую ❤
Відповісти
2022-11-20 05:46:11
Подобається
Лео Лея
Чудовий вірш. Розум і серце вкрай рідко знаходять спільну мову) особливо, коли це стосується почуттів 👍
Відповісти
2022-11-21 08:51:36
1
Вікторія Тодавчич
@Лео Лея Так, знайти компроміс для них важко. Дякую ❤
Відповісти
2022-11-21 09:01:36
1
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2679
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2739