Вголос собі
Металічним стержнем в тілі гордість. Всі удари життя наче щит прикриє усмішка й впертість. Совість змовчить! Головне усміхатись, навіть коли у серці дощить! Особливо коли дощить! Натовп буде ганити, лаяти, боляче бити... Ти - караван. В рукаві свого життя туз приховай аби потім кепкувато побити. В кінці сцени всіх завернуть в саван. Вічно нікому не жити, навіть пам'яті і словам. Закрий серце - це не бордель, гроші ніхто все одно не залише. Твоя біда - тільки твоє лихо і твій тягар. У душі кладовище і блискавка креше А проте, поруч кілька людей, з якими серце досі дише. Бережи їх, вони - найбагатший у світі дар.
2019-11-25 22:58:33
3
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
4109
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
6367