Надія

Ріна

Знаєш, від надії втрачають глузд. Сон та спокій. Розчиняються в сірості марних годин, виживають справами, димом, що наче наркотик. Солодом інших рук і холодом зайвих обійм. Знаєш, з розуму зводять думки і чудацькі плани, Сценарії "завтра", замки в рожевих тонах. Коли із спогадів та розмов складаєш деталі, реальність яких - розвіяний вітром прах. Знаєш, надія - найбільше зло Я б першу її відпустила із скриньки Пандори. Та кожного разу, коли відчуваю твоє тепло, Вона звучить у грудях дивним весняним мінором.

24.06.2021

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ріна

надія також різна буває. І без надії сподіваюсь, як на мене - саможорстокість. Часто, розумієш, що жити потрібно раціонально, але ж важко не мріяти, не фантазувати і не займатись самообманом)

Відповісти

19.07.2021, 07:17

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

1670

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11425