Королева.

просто веселка

Вона вже не схожа на королеву, Вже не така горда її хода, Голова не задерта в небо, Не лякає всіх поглядом вона. Розкіш кудись зникає, Краса потихеньку в'яне, Запал швидко згасає, Холодна маска на очах тане. Вона вже не королева, Та й до простої леді їй далеко. Характером не сталева, Усміхатись їй не легко. Та дух свободи нікуди не піде І любов до волі не зникне, Навіть плакати їй ніде - Королева до цього не звикне. Вона в'яне, неначе квітка. Королева так просто не здалась! Набридла їй золота клітка, Міняти щось настала пора! Стане вона птахою вільною, Полетить в теплі краї. Називатимуть її божевільною Люди стереотипів раби.

2021-10-17 07:37:18

7

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лисичка Ника

Жаль не понимаю украинский(

Відповісти

2021-10-20 09:48:44

1

Сандра Мей

Гарно. Я просто в захваті.

Відповісти

2021-10-27 18:00:51

Подобається

просто веселка

@Сандра Мей Дякую 😊

Відповісти

2021-10-27 18:03:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12557

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

5085