Наступного дня після уроків я вирішила піти в бібліотеку, щоб знайти Булгакова та освіжити в пам’яті колись прочитане. На диво, шкільна книгозбірня була досить великою, забитою джерелами знань і порожньою. Мене це влаштовувало. Я взяла потрібну книгу, відмітила її в бібліотекаря та сіла в дальньому куточку, щоб перечитати.
Яким же було моє здивування, коли за стелажами з книгами я помітила викладача з літератури. Саме йому завдячую своїм візитом сьогодні сюди замість вафель у «Тіффані» з Яніною.
– Добрий день, – привіталася я першою. Не хотіла показати себе ще й невихованою.
– О, добрий день, ви доповідь готуєте?
– Так, вирішила освіжити в пам’яті деякі епізоди, – промовила я гордо.
– Ну що ж, це хороша ідея, – сказав учитель. – Зараз мало хто користується шкільною бібліотекою, адже весь навчальний матеріал можна знайти в інтернеті, як для учня, так і для вчителя. Приємно вас тут бачити.
– Так, але я надаю перевагу паперовим книгам, адже електронні не мають сторінок, що шелестять при перегортанні, та не хрустять при відкритті.
– Цілком з вами згоден. Що ж, бажаю вам успіху в написанні, радий буду прочитати вашу роботу, але наступного разу раджу вам уважніше слухати викладача.
Я почервоніла від сорому, а ще почала злитися через те, що він таки не забув.
Він розтягнув губи в посмішці. І продовжив щось шукати на полицях, а я втупила погляд у книгу та почала перечитувати один із розділів, роблячи при цьому нотатки в записнику.