Я, напевно, так прагнула уваги від Леопольда, що мої бажання почув космос, бо одного ранку, зайшовши до офісу, побачила великий оберемок червоних троянд. Спочатку навіть припустити не могла, що вони призначені мені, але коли прочитала маленький клаптик
паперу, що був прикріплений стрічкою до одного зі стебел квітів, була не в собі від щастя.
На клаптику акуратним учительським почерком було виведено: «Дорога Ірен, сьогодні маю справи в Празі, але прошу про зустріч увечері. Я зволікав багато часу, та більше не хочу приховувати своїх почуттів. Намагався забути, але, як виявилося, це неможливо. Ти снишся мені, марю тобою. Я мало не ігнорував тебе на роботі, намагаючись удавати дружні стосунки, та все дарма, бо серце прагне взаємності від тебе. Увечері заїду по тебе, чекай на мене! Навіки твій Лео!».
Спочатку декілька хвилин просто стояла, мов укопана, поки із цього заціпеніння мене не вивів шалений стукіт власного серця. Не могла повірити, що це відбувається тут і зараз, та ще й зі мною. Хотілося стрибати до небес і плакати від щастя одночасно, проте не людськими зусиллями я зібрала свої емоції докупи, зроби ла серйозний вигляд та приступила до роботи. Адже попереду ще довгий робочий день, а я не хочу, щоб усі дізналися про стосунки, які ще навіть не почалися.