Сірники вологі
Ніколас Велес
Сірники вологі не запалюють плитку, Газ давно відкритий - давно чекає. Між нами лишився один крок... Для іскри час уже давно пройшов, Подих затамував ледве на хвилину: Відкрити вікно чи дістати запальничку? Що? Чому конфорки несміливо горять? Гаразд, тоді збираєм самогонний апарат. Повидло, цукор і вода - наша суміш розривна. Стій, почекай, нехай ще побродить трішки вона. Вийде противна отруйна рідина, Накриє алкогольна беліберда і вийде біда. Давай закинемо ще для вишуканого смаку щура? Бо з гірчинкою завжди НАША РІДИНА. Гігієна нас довела б до добра, Вибрана нами експерементів стезя як любов - неочікувана і шальна.
2021-06-02 17:29:38
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Last_samurai
🔥🔥🔥
Відповісти
2021-06-02 17:30:10
1
Інші вірші поета
Смартфон Небо тепер далеко Поет планетарного масштабу, абоь"і". Пролог Герою
Інші поети
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11488
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1956