Сірники вологі
Ніколас Велес
Сірники вологі не запалюють плитку, Газ давно відкритий - давно чекає. Між нами лишився один крок... Для іскри час уже давно пройшов, Подих затамував ледве на хвилину: Відкрити вікно чи дістати запальничку? Що? Чому конфорки несміливо горять? Гаразд, тоді збираєм самогонний апарат. Повидло, цукор і вода - наша суміш розривна. Стій, почекай, нехай ще побродить трішки вона. Вийде противна отруйна рідина, Накриє алкогольна беліберда і вийде біда. Давай закинемо ще для вишуканого смаку щура? Бо з гірчинкою завжди НАША РІДИНА. Гігієна нас довела б до добра, Вибрана нами експерементів стезя як любов - неочікувана і шальна.
2021-06-02 17:29:38
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Last_samurai
🔥🔥🔥
Відповісти
2021-06-02 17:30:10
1
Інші вірші поета
Передмова до Героя. Молитва темного жреця З нуля. Мистецтво Війни
Інші поети
Marie
@H0NEY3EE
Abbas Ghallu
@MAbbasAliG
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2416
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12977