Безодня

Ніколас Велес

Твоя душа така чорна Мене своєю темнотою обняла І в безодню затягла В світі мук і каяття Там править богиня моя Де лиш в темноті сплітаються серця Де соця світла вже нема Там де тишина і місячна журба Там знаю лиш мене чекає вона Там світла небесного нема І чорніші за сажу серця І по правді скажу я Страшна буде участь моя Коли на вогнищі згоратиме тіло і душа Тоді дізнаюсь я чого коштували мої слова Ну ось і все закінчилася гра Вітер розніс залишки костра А в моїй душі знову пустота Непроглядна тьма і залишки твого тепла. Що ти колись мені дала Знаю тебе нема і це лиш моя вина

2018-07-05 14:11:24

Інші вірші поета

Сновидіння З нуля. Передмова до Героя. Темнота

Інші поети

Uina Ku

@mayor_hija

Myrka Klantyuk

@murka_klantiyk16

Нікіта Калюжний

@niki_taka_

Схожі вірші

Всі

Forgiveness

МОРГАН РЕЙ

If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.

7837

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10920