Геліогабал серед нас
I/? Це аналітичний розум пізнає цинізм, А він так на поверхні схований, Не прихований і побутовий, він - своєрідна шкіра В образах, знайомих нам з дитинства, Наприклад: поет з пляшкою вина, Прийдешній з першим самоствердженням Всупереч здоровому глузду й соціальним нормам, З папіросою в зубах і ручкою в руках - Твориться мистецтво, що пройде репресії й віки. Як відчайдушний вальс "заповіт"² прослизне, Репресивний апарат товстий том не прожує. І крізь республіки й віки Ідея незамінною новим виданням дійде Для душ оксамитовий дурханг³. І в середу робітник книжечку до пива почитав, Там секрет успіху й визнання, Спішить вдень і вночі шлях до щастя пройти, Бо "заповіт" лиш для нього таємницю привідкрив, Інвестувати час для дивідентів: кохання і дітей. І в четвер висміює заздрісних мудреців, Що так і норовлять змістити пріорітет до пункту "смерть". ¹ - Геліогабал, Філіп К.Дік "Martian Time-Slip"; ² - Джордж С. Клейсон The "Richest Man in Babylon"; ³ - Durhang, Стівен Еріксон "Deadhouse Gates";
2024-01-26 10:15:05
1
0
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1494
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4491