Думка 1

Ніколас Велес

Котів люблю я до нестями, Бо вони не вміють говорити, А от люди вміють... як на зло, Страшні речі говорять: "Брехня світом править!" Постійно одне і те ж, Аж в печінках сидить! Самі ж брешуть гади! Брехня на благо?! Ви що, смієтесь?! Це ж найбанальніша брехня, І всі чогось їм вірять… Червоно-чорний прапор хочеться підняти! В анархісти записатись , Бо свободи хочеться мені! Але, що таке свобода? Це - лиш право на нерівність! Хочеш – бийся, хочеш – помирай, Вибір за тобою!.. Якби людей не існувало, То світ був би ідеальним, Ні насилля, ні нерівності, ні братства. Зникли б і війна, а разом з нею і любов...

2018-07-17 19:31:36

Інші вірші поета

Настільна гра ? Віршик ) Порада від Сільфрени Мене шиза взяла (v.2)

Інші поети

_Юпитер_

@_Cuddlies_

найпухнастіший з котиків

@samiypuhliyizkotikov

Mateo Torres

@mateo_adrian

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11488

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3985