Все, що болить, приживається
Саша Гаврилюк
Все, що болить, приживається, З часом біль стає як наркотик, Бо без нього вже не так почуваєшся, А з ним зовсім не проти. Всі рани колись заживають, Тільки шрами... Куди ж без них, Буває доходиш до підніжжя, самого краю, А ні один так і не зник, Кожен залишив слід черевика На твоїй душі бідній, І ти до цього вже звик, Але ж це відбувається так повільно... Ніби вірус поглинає організм, Отрута, яка потихеньку діє, Після чого ти шукаєш розраду в нім, Лікуєшся ним, ним і хворієш. Все, що болить, приживається, Але колись настане мить, Коли вирвеш його і хоч спочатку й усміхаєшся, Потім ти без цього вже не зможеш жить. Все, що болить, не приносить хорошого, Його можна навіть трактувати як "зло", Тому заплющуйте очі, зціплюйте зуби і... Виривайте, прошу, Поки воно не приросло.
2023-05-13 21:55:04
0
0
Інші вірші поета
Я на тебе підсів Любов у дев'яності Пообіцяй мені У цій кімнаті
Інші поети
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
Скітер
@Amy_Skeeter
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3960
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11463