Nothing brakes like a heart
Життя показало нам одне,
Що ніщо не розбиваються так, як мрії дітей
І серця, але це вже в більш старшому віці,
Коли вперше маєш розмову з офіцером поліції
Про те адміністративне, державне майно,
Яке ти розтрощив голими руками,
Так ти все зрозумів, але все одно
Через час зробиш так само.
Бо ж що болить сильніше,
Ніж шматки скла у відкритій рані?
Ти починаєш через це складати вірші,
Засинаєш лише під ранок...
Порушуєш режим, пропускаєш тренування,
Погано вчишся і забуваєш про їжу,
Вкінці дня повертаєшся до своєї спальні,
Де навколо порвані фото тої, яка була гнилою, хоча й любила свіжі
Квіти й гуляти літніми вечорами,
Любила дивитися фільми англійською із субтитрами,
Коли сиділа позаду, то трималася двома руками,
Її очі... Вони були такими чистими, такими коханими і... Таки ми ж хитрими.
На жаль, за красою не видно душі,
Й виходить так, на диво,
Що людина, яка нагадує суцільні лінії кущів
Троянд, не така вже й красива...
Ми віримо очам, як прикро...
Серце теж не завжди вказує вірний шлях,
Тоді ці помилки вириваються з середини криком,
А зовні залишаються лише в рубцях...
Чому це так? Ніхто не знає,
Хоча скільки такого вже було,
Скільки історій було розказано за чаєм,
Скільки разів за пляшкою казали, що все маячня - ця любов...
А скільки ще цього буде,
Від злості на зубах оскал,
"Треба щось міняти" - думають люди
Сидячи на березі моря, на піску - маленьких шматочках скла...
Бережіть мрії і серця.
2023-04-04 23:07:34
3
0