Парк Забутих легенд
Сей парк, де ожили легенди,
Старі ворота відчиня
Переді мною. Тут акорди
Мелодій дивних чую я.
Скриплять похилені дерева.
Гілками вказують той шлях,
Стежину серед хащів темних.
І вона в'ється без кінця
Крізь білі острови туману,
В місця таємні ведучи.
Під листопадом сим багряним
Зупиниться і часу плин.
Під статуй поглядом величним -
Можливо, се самі боги
Закам'яніли тут навічно -
Най оживуть старі казки.
Ген за лозою винограду
Хтось ледве чутно шарудить.
І очі сині, як смарагди,
Сяйнуть зненацька вдалині.
Се звір? А, може, мертві душі
Ніяк дорогу не знайдуть
Туди, де Смерть їх незворушна
Прийме до себе. Але тут
Сі неприкаяні створіння,
Забуті світом і людьми,
Блукають парком в день осінній
І проникають в мої сни...
Біжить стежина. Я - за нею
На крилах західних вітрів
Повз неприступні сірі скелі,
Що так нагадують мені
Фортеці древні. Вже забуті.
Лиш сновигають звірі в них.
Та голоси лунають всюди
І вдалину ведуть кудись.
Я не боюся. Відчуваю,
Що парк гостинно прийме всіх,
Хто розуміє й поважає,
Тих, хто живе у місці сім.
2020-09-28 09:04:55
6
0