СРОЧНО НУЖЕН СЕРДЕЧНЫЙ МЕХАНИК
Андрій Лаврик
Срочно нужен сердечный механик. Хэппи-энда не будет, пойми. Наши чувства – билет на «Титаник» В океане безбрежной любви. Мы, в стихи конвертировав прозу, Пополняем души лексикон. Ты ведь помнишь, как Джек любил Розу, Под нетленку «My Heart Will Go On». Избавляясь от прошлых фантомов, Пили терпкое «Божоле». У любви есть один из симптомов: Превращение мозга в желе. Как ребёнок, сбежавший от нянек, Мы стремимся в незримую даль. Наши чувства – билет на «Титаник», За который и жизни не жаль.
2023-01-18 11:02:47
2
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мартин ІДЕН
Грустно
Відповісти
2023-01-18 11:03:56
Подобається
Julia K
Очень красиво и точно 💗
Відповісти
2023-01-18 21:02:37
Подобається
Інші вірші поета
Сопливы и слезливы песнопения Я думал, так любить нельзя Каждый влюблённый на треть поэт ЖАЛКО, ЧТО ЭТОТ ВЕЧЕР ...
Інші поети
Ай
@bisovadivchina
Miyako-san
@Sakura_san_
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12178
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1930