ШКЕРЕБЕРТЬ

Андрій Лаврик

Відсутність надії завжди ототожнює смерть. Заплющуєш очі, - із темряви лізуть флешбеки. Життя - як автівка зі скелі - летить шкереберть. Й втрачаєш свідомість від смутку, чи може від спеки? Уважно пильнуєш, відчувши риторику тіла. У полум’ї горя втрачаєш нервові клітини. Зрікаєшся неба, навічно зрізаючи крила, Пірнаєш у море брудної, сумної рутини. І що тобі з того, що завтра продовжиться плин Буденних подій та нудних пересічних історій. Яка вже різниця, чи змеле тебе долі млин, Чи в попіл ці дні перетворить часу крематорій. Всі мрії про краще – лише жалюгідні дурниці. Один хибний крок повертає в реальність із казки. Ми граємо в шахи з коханням, й на цій шахівниці Уже не уникнути нам нищівної поразки.

2023-02-04 12:15:40

Інші вірші поета

ЛЕТО. ПОСЛЕСЛОВИЕ Луна сорвалась с цепИ Автобус стремительно следовал на Восток IN PERPETUUM (СОНЕТ)

Інші поети

Nastya Trilo

@nastya_trilo

Iryna Markova

@iryna_markova

ᎷϴႮΝᏟᏆҒ ϘᎪᏴᏴᎪᏞ

@Western_Boy

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

104

15364

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10904