Ґрейс Келлі
Кохати й мовчати – то ніби в пекельній пустелі
Сидіти й чекати весняних потужних злив.
Вона мені зАвжди нагадувала Ґрейс Келлі,
Хоч я їй ніколи про це і не говорив.
Вона підмічала довкола найменшу дрібницю,
При ній і господар завжди почувався як гість.
І так посміхалася, наче страшну таємницю
Вона одна знає, й нікому не розповість.
Уміла ураз всіх до себе причарувати,
Що погляд відвести не сила від тої краси.
Та стільки вже років минуло. Не порахувати.
Здавалося, зовсім забув про ті славні часи.
Цілком випадково потрапив на ретроспективу
Гічкока с Ґрейс Келлі. Йшов трилер «Вікно у двір».
Раптово згадав Її усмішку, й шию звабливу,
І спогадів буря мене затягнула у вир.
2023-02-11 18:17:40
2
0