І знову про Буття й Людину
(18+)
Пустельні поцілунки на моїх вустах Від Смерті і Життя. Вони мене кидають у вирій забуття І в це щоденеє буття. Я порохом стаю в польоті, а впавиши- паростком в землі. А потім я колись у цвіт і плід, А потім, може, у Людину. Від переродження в Життя і знов у Смерть, Вони мене кидають, наче горе й щастя, Де щастя Смертю є, А Життя- довгим зітханням страждання й екстазу.
Пустельні поцілунки на моїх вустах Від Смерті і Життя. Вони мене кидають у вирій забуття І в це щоденеє буття. Я порохом стаю в польоті, а впавиши- паростком в землі. А потім я колись у цвіт і плід, А потім, може, у Людину. Від переродження в Життя і знов у Смерть, Вони мене кидають, наче горе й щастя, Де щастя Смертю є, А Життя- довгим зітханням страждання й екстазу.
2023-07-16 15:26:57
7
2