Покоління
Суворі сиві голови кульбаб Прийняти лопухи* не можуть З веселої руки дитят. Вони їх пам'ятають бур'яном, Або аптечною травою. Суворість давніх мрій та дум, що попелом осіли на легені. Цей погляд - вічний сум, Ось моє старе серце в твоїй жмені. Ці знаки вже читаються не так, І органи працюють вже несправно, Віддали нам кістки за лопухи, І очі* кинули під ноги, наче пастку. Віддали юність та любов, Безмежність всіх дитячих мрій. Твої обійми молодості схов, і сиві скроні ранньої весни. І молодість відкинула дари, Пригадуючи власні жертви подарунків. І розійшлися старість й юність, Відкинуті розбіжністю років. ( лопух* - у флорографії символ вдячності Очі*- погляди на життя) Написано разом з @Morgan_Ray
2023-08-23 21:41:19
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Оригінальний, чуттєвий виклад думок🙃
Відповісти
2023-08-25 07:42:06
1
Міріам Міест
@Н Ф дякую Вам за коментар ♥️ Приємно читати відгуки🥰
Відповісти
2023-08-25 07:48:48
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11499
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3865