Вірші
Засніжені думки
Прийде зима і ми згадаєм знову
Всі свої мрії і палкі бажання,
Нам защебече пісню колискову
Самотня зірка в небі, як востаннє.
В вечірній стумі всі думки загубим
І будем мріяти про літній вар,
Осіння хляґа полонила думи,
А провесінь ще спить у мричі чар.
Зречемся всього ми, щоби почути
Бентежний спів птахів, їх лопіт крил,
З струмка плиткого хоч ковток пийнути,
І глянути на чистий небосхил.
Прийде зима і ми згадаєм знову
Всі свої мрії і палкі бажання,
Помрієм про вечірню літню втому
Й плекатимем солодкі сподівання.
3
0
477
Подвійні стандарти
Набридли ці подвійні стандарти
За "сорочками" сховані в картах.
Що коректором пишуть на партах,
Й розмальовують стіни в плацкартах.
Коли кажуть тобі "Будь собою!"
Й ти, повіривши, станеш такою —
Обійдуть як чуму стороною.
"Бавишся, бачу, травою?"
"Ти постійно сидиш в телефоні!"
Каже хтось, сидячи, мов на троні,
За компом у Фейсбук-марафоні
Скролить стрічку цілодобово.
Чоловік десь при людях заплакав:
"Не мужик, а сопляк ти і тряпка"
А як жінка пустила три краплі,
Співчуватимуть їй навіть чаплі.
Так набридло подвійні стандарти
В чужих картах весь час розкривати,
Ацетоном від парт відмивати,
І в плацкартах їх більш не читати.
1
0
555
Верлібр №_Ілюзії
Упевнившись у своїй свободі
Ми забуваємо про свої залежності
І дивимося на світ крізь рожеві скельця
Забуваємо
Як милувалися заходом сонця
Як стояли проти невгамовного вітру
І задихалися в обіймах ночі
Та хочемо тільки щастя
Якого ніколи не було і не буде
Бо не існує його
Такого
Як ми собі уявляємо
І розчарувавшись у всьому
Вже не такі певні у свободі
Тріскає скло
І доводиться повертатися до буденного
Забуваючи
Що це і є щастя
2
0
385
Грип
Хмари небом, вода тротуаром,
Сонечко медом, речення матом,
Вулиця тишею, думка повітрям,
Дихання стишене, вкрите лахміттям.
Грип на людей, не перші симптоми,
Криза ідей, обличчя-фантоми,
Вогнище димом, по вітру бажання,
Вечір за пивом, фатальність мовчання.
Руки слабкістю, пекло у горлі,
Хочеться радості, долі за обрій,
ПрОстори криком, розмови туманом,
Струни посмикав, реальність не манить.
20.07.2019
(С) Miriam Krips
2
0
394
Втома
Будинки над головою
Дивляться чорними вікнами,
Пита мене: "Що з тобою?"
Мені все ніяк не звикнути.
Повний мій келих терпіння,
І вже починає липнути
Волосся, від крові кипіння,
Повіки залишаться зімкнуті.
Так тисне небо на плечі,
Атлант неначе я скорений.
Гублюся у порожнечі,
Як блазень голодом зморений.
4
0
427
***
У ніжній єдності з дощем танцюю,
Під стукіт крапель у вікно,
Де запах мокрої землі вирує
Й вода п'янить немов вино.
Розколе навпіл небеса із громом,
Засліпить світлом, як в-ві сні,
І навіть в прихистку, у теплім домі
Доженуть хмари чорні й злі.
Ударить блискавка стрілою в землю
І враз! — затихло все навкруг.
Заплющу очі й стане зовсім темно
І знову дощ як давній друг...
3
0
410
У небі краще
Найближче до неба,
Чимдалі від світу.
Туди, де не треба
Вдавати тендітну,
Де бути собою
Не можна, а треба
Й сама самотою
Злетіти над небом.
Не вверх,а під ноги
На хмари дивитись,
Позбутись тривоги,
Розширить зіниці,
Розкинути руки
І просто летіти,
Й не чути ні звуку
Підхоплена вітром.
Повільно спуститись
І міцно стояти,
До неба молитись
Мовчанням ягняти.
4
0
440
Стилет
Ти душу мою гострим лезом ріжеш
І твій стилет не можу я спинить.
Нормальне все для тебе наче м'ясо свіже.
Один твій подих тіло студенить.
Диявол во плоті, ти, не людина,
По твоїх венах бігає смола.
Не серце в тебе в грудях, а крижина.
В очах давно стоїть густа імла.
Ти моя друга "Я". Ти моє лихо.
Хочу тебе позбутись навіки.
Щоб в голові нарешті стало тихо,
Так, як на березі забутої ріки.
Ти свій стилет сховай подалі.
Я не боюся гостроти його уже.
Всі спроби знищити Мене будуть невдалі.
Бо душу мою любов близьких береже.
2
0
413
Весна
Надворі квіти розцвітають.
Я ніжний запах їх вдиха.
У небі птахи пролітають.
Із легкістю душа зітха.
Бринить мелодія мажорна,
Неначе пісня солов'я,
Неначе сила чудотворна
Творить вселенськії дива.
Трава на лузі зеленіє,
З'являється на гілках цвіт,
Туман за полем бовваніє,
Синіє небо на весь світ.
Весна приходить так раптово,
Без стуку в двері, у вікно,
Тоді, коли ми не готові,
Хоч мали б бути вже давно.
Вона прийде у кожне серце,
Зігріє маминим теплом.
І, наче, рІзке, гостре скерцо,
Струмки наповнить джерело.
Я побіжу за течією,
Пущу кораблик по воді.
Він попливе кудись із нею,
А потім зникне в далині.
3
0
443
Легкість душі
Серцем вільна,
Немов божевільна.
Думками у небо зліта.
Буду кричати,
Й за вітром мчати.
Коси свої розпліта.
Десь на узліссі
Щебетатиму пісню.
Ляжу під хмарами.
Заплющу очі.
Думи дівочі
Сповиватимуть чарами.
3
0
442
Меланхолійна депресія
Ранковий сонця промінь
Обличчя моє лоскоче.
Міста буденний гомін.
Йду, жмурячи очі.
Вдихаю тепле повітря.
Пахне зіллям, росою.
Волосся розвіює вітер.
Небо вражає красою.
Я йду, та куди не знаю.
Перебираю свої думки.
Згадую, як колись мляво
Життя ішли сторінки.
Не бачила сенсу у ньому,
Себе називала "Нездара!"
"Непотріб!" "Сміття!". Утому
Не могла побороти роками.
Ненавиділа себе я постійно
За кожен власний "косяк".
Думала усе безнадійно.
Не могла бути більше я так.
І це сонце, небо та вітер,
Роса, травичка, та місто
Досі душу не можуть зігріти.
Та життя набуває, все ж, змісту.
Помалу підіймаюсь на ноги,
Струшую землю з колін.
Не потрібна мені допомога.
Я сама добиватимусь змін.
Я сама весь свій сум переборю,
Сама своє щастя знайду,
Сама собі життя я сотворю,
Сама до вершини дійду.
Та невдячна не можу я бути
Тим людям, котрі в мене є,
Бо завдяки ним змогла я збагнути,
Ким насправді в житті цьому є.
4
0
386
Повертайся у снах...
Я знаю, що ти десь на небі
Блукаєш між хмар.
Я знаю - живеш ти і в мені.
Як одна з примар.
І тільки при згадці про тебе
Душу лоскоче.
Чому забрали тебе від мене?
Печуть заплакані очі.
Чому так рано? Краще б ніколи.
Та я пережила.
Не було ні дня ні ночі відколи
Я зрозуміла:
Казки не життя і тут ніхто й нізащо
Не допоможе.
Коли б я не плакала, та це діло пропаще.
Сльози не можуть
Повернути тебе до життя як раніше.
Я так сумую.
Повертайся у снах, будь-ласка, частіше,
Бабуню.
4
0
450
Друг
Буває, сидиш у печалі,
На самотньому, старому причалі.
Хвилі шепочуть.
Треба якоїсь поради.
Проблеми сипляться градом.
Скоро затопчуть.
Ніколи не кине друг,
Коли нікого немає навкруг.
Ніколи не зрадить.
Руку покладе на плече.
Сльоза по щоці тече.
Сміятися радить.
"Сміятись проблемам назло!
Як же тобі повезло:
Я завжди допоможу."
Буває, сидиш на причалі,
У легкій, приємній печалі.
"З другом все зможу."
7
0
560
Пробач!
Коли лиш темрява навкруг,
До тебе прийде справжній друг,
Й покаже тобі світло.
Освітить ним він вірний путь.
Найголовніше - не звернуть -
Там зло є непривітне.
Зі мною сталася біда -
Я повернула не туда,
Й самій ніяк не вийти.
Та образила я друга,
Й охопила мене туга.
І що тепер робити?
Кричу йому: "Допоможи!"
А він: "Тепер отам й лежи!"
І що ж я наробила?
Кричу йому: "Пробач! Пробач!"
Та чую лиш мій тихий плач.
Ой, як я завинила!
Встаю на ноги й іду.
Обов'язково я його знайду!
Чого б не коштувало це.
..Я бачу там його лице..
6
0
431
Місто. Будинки. Дерева...
Місто. Будинки. Дерева.
Станція. Потяги. Рейки.
Діти. Батьки. Майданчик.
Пісок. Ракетки. Воланчик.
Місто. Будинки. Дерева.
Парк. Доріжки. Карета.
Підлітки. Закохані. Пара.
Лавочка. Двоє. Гітара.
Дім. Дівчинка. Хлопчик.
Казка. Зайчик та Вовчик.
Мама. Тато. Родина.
Колиска. Малятко. Дитина.
Час. Життя. Події.
Сумує. Злиться. Радіє.
Робота. Сім'я. Круговерть.
Старість. Лікарня та Смерть.
5
0
535
До зустрічі з тобою...
До зустрічі з тобою,
Я була лиш водою,
Я була лиш тим вітром,
Який шепоче вслід.
Як я тебе зустріла,
Аж тіло оніміло,
Засипало нас цвітом,
Розтав у серці лід.
До зустрічі зі мною,
Ти був до всіх спиною,
Ти був як айсберг в морі.
Холодний і один.
Як ти мене побачив,
То серцем, знов гарячим,
Всі холоди суворі,
Прогнав за сім долин.
8
2
472
Я закохана в зиму...
Я закохана в зиму,
Хоч вона не зігріє
Тебе, коли холодно стане.
Я закохана в осінь
Хоч дощів з мене досить
І небо похмуре та тьмяне.
Я закохана в весну,
Як птах в піднебессі,
Що по небу мчить, мов стріла.
Я закохана в літо.
Надворі граються діти,
А я згадую дні, коли була зима...
5
0
460
Крила
Кажуть, що у людини є крила,
У когось чорні, у когось білі.
У кого чорні, той смуток має,
Печаль на серці душу ламає.
У кого білі, той добро роздавав,
Шматочок щастя серцем спіймав.
Але є ті, у кого крил нема,
А це вже, я кажу, справжня біда.
Людина без крил - човен без вітрил.
Як книга без слів, як місяць без днів.
А ще є крила кольорові,
Такі барвисті, веселкові.
Їх та людина має,
Що у небі душею літає.
Чи то письменник, чи поет,
А може навіть танцює балет.
А може він музику пише прекрасну,
Або візерунки малює хвилясті.
Кажуть, що у людини є крила,
У когось чорні, у когось білі.
У когось їх узагалі нема,
А в когось як та веселкова дуга.
У всіх все по різному, у всіх різна сила.
Подумайте добре, які у Вас крила?
6
0
433
