Особливість

Євген Мазурок

Кожен з нас має подію значущу Але не кожен з нас розуміє суть її Я почав бачити життя таким як воно є Пустим і спокійним без всілякої особливості у нім Перший раз наче особливий має бути , але хватить подивитися навколо , як розумієш що ти не один такий. Коли помирає родич близький. Подія сумна і незворотня. Але і це не надто особливе дійство. Немає у житті особливості ніяких. Це лише макіяж життя вигаданий людьми. Ми пробуємо за щось боротись , але коли дивишся по сторонам розумієш що війна твоя не особлива. Не особлива навіть та людина , яка все життя посміхатись не могла. Не особлива та людина , яка все могла робити однією лиш рукою. Не особливий з нас ніхто. І особливість це обман. Обман створений людиною. Людьми створений для амбіції людей. Для руху їхнього вперед. Урок лише один у цьому всьому є. Не думайте що особливим можеш бути. Ти маєш бути тим ким ти є. Тою сутністю своєю. Неповторною картиною. Чи мелодією , яка не звична вуху. Людина це лиш ярлик особистості. А особистіть це ім'я кожної людини.

2021-08-03 05:46:51

Інші вірші поета

Хмурна погода Прогрес розуму З першого разу Божевілля

Інші поети

Владислав Анубисов

@artem_tyurin

Анастасія Заматевська

@anastasiya_zamatevskaya

Vorozhka

@Vorozhka

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16962

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12825