Кажуть :"Чоловіки не плачуть"

Євген Мазурок

Таке я чув не один рік Таке нам говорили з пелюшок Ти ж сильний чоловік Вони уявлення не мали До чого нас це довело Ми посміхаємось проблемам Веселимося в моменти незгод Але плакати не для нас Ми оплакуємо Втрату брата ріднішого ніж кров Нестачу сил на проблеми Ми молимося до наших тіл Щоб вони дали нам сили і Не лили би сліз від усіх тривог захованих в душі Чоловіки не оплакують разом Вони несуть все це самі Не потрібно жаліти жодного з них Навіть гладити по голові Не потрібно співчувати так наче знаєте їх шлях Лише чоловік розуміє Як не плакати коли йдуть під землю Але стати слабким на одинці Кричати від відчаю Ось що ми маємо в собі І не буває чоловіка без внутрішніх незгод І не існує чоловіка якому би не сказали хоть раз в житті: "Чоловіки не плачуть" , Вони оплакують.

2023-02-08 14:40:16

0

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

2167

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12825