Темне століття

Євген Мазурок

У кожного в житті було чи буде Століття темніше ночі і довше за будь-який рік. Я вже проживши його не хочу пізнати знову У ньому я був сірим нікому не потрібним мрійником Я був повітрям , яке було нікому не потрібне. Воно здавалось мені нескінченим Я думав , що все життя буде таким Але я найшов тих хто витягнули мене Хто подарували спогади цінніші золота За них не шкода піти у бій За них не шкода пролити кров За ними як за стіною Але все рано чи пізно кінчається Все менше і менше спогадів лишається у нас Ми частіше сваримось ніж хочемо розуміти Ми розпадаємось. Це боляче. Для мене і для них Я не хочу століття того Я не хочу вічну ніч Пізнавши справжнє життя Я не хочу і не буду знову повітрям І біль все більша у мені Сльози все частіше йдуть. Все важче і важче вберегти себе від часу того сірого Я хочу лиш одного , щоб ми один одного зрозуміли і прийняли. Мені не важливо наскільки вони зміняться Я хочу лиш зберегти спогади , які є у нас. Лиш би темне століття минути. Де кожна хвилина іде як година. Де ти сам без зайвої думки і емоції щось вирішуєш Де тобі всеодно на все. Де життя зупиняється назавжди.

2021-01-30 20:52:48

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Валерія Долінос

Відчуваються життєві переживання в стрічках✨

Відповісти

2021-01-31 10:31:16

Подобається

Євген Мазурок

@Валерія Долінос Якби не відчувались , то не писав би

Відповісти

2021-01-31 10:31:44

1

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

14770

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11994