Темне століття

Євген Мазурок

У кожного в житті було чи буде Століття темніше ночі і довше за будь-який рік. Я вже проживши його не хочу пізнати знову У ньому я був сірим нікому не потрібним мрійником Я був повітрям , яке було нікому не потрібне. Воно здавалось мені нескінченим Я думав , що все життя буде таким Але я найшов тих хто витягнули мене Хто подарували спогади цінніші золота За них не шкода піти у бій За них не шкода пролити кров За ними як за стіною Але все рано чи пізно кінчається Все менше і менше спогадів лишається у нас Ми частіше сваримось ніж хочемо розуміти Ми розпадаємось. Це боляче. Для мене і для них Я не хочу століття того Я не хочу вічну ніч Пізнавши справжнє життя Я не хочу і не буду знову повітрям І біль все більша у мені Сльози все частіше йдуть. Все важче і важче вберегти себе від часу того сірого Я хочу лиш одного , щоб ми один одного зрозуміли і прийняли. Мені не важливо наскільки вони зміняться Я хочу лиш зберегти спогади , які є у нас. Лиш би темне століття минути. Де кожна хвилина іде як година. Де ти сам без зайвої думки і емоції щось вирішуєш Де тобі всеодно на все. Де життя зупиняється назавжди.

2021-01-30 20:52:48

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Валерія Долінос

Відчуваються життєві переживання в стрічках✨

Відповісти

2021-01-31 10:31:16

Подобається

Євген Мазурок

@Валерія Долінос Якби не відчувались , то не писав би

Відповісти

2021-01-31 10:31:44

1

Схожі вірші

Всі

وردةٌ قبِيحة

تُومِي.

و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟

55

10

3612

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12826