Ήφαιστος (Гефест)

Хонна

Гефест, ти великий творець, Ти інженер, ти – винахідник. Ти створив купу дивних речей. Звісно часто роботи твої, Приписують іншим. Да Вінчі вигадав гелікоптер? Ні, то твої замальовки. А Гутенбергзький станок, Що надрукував стільки дивних книжок. Це теж твоя винахідка. А що скажеш про ДВЗ? Він є в кожній машині. І це ти створив – власноруч. Все це шедеври твого геніального мозку. Тільки одного я зрозуміти не можу. Навіщо ти винайшов порох. Навіщо атомна бомба? Чому ти це робиш? Навіщо нам зброя? Хоча не треба тебе винуватити в цьому. Скоріше за все, ти робив це на благо - для всіх, Порох потрібен для феєрверків. А атомна бомба спочатку була Джерелом нескінченної енергії. А люди, паршиві, винайшли гріх...

2023-08-03 14:18:16

3

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Хонна

@Олег Шаула так, не була. Але ядерні розробки. Атомні станції стали джерелом енергії. А по факту якщо дивитись дуже широко, то АЕС, це і є щось на кшталт керуємої атомної бомби. Тож заради вірша прийшлось піти на таку неточність)

Відповісти

2023-08-04 05:24:03

Подобається

Lexa T Kuro

Хороший вірш! Дякую, що такі теми підіймаєш... дуже не прості. І вишукано ти Гефеста подав, несподівано, але дуже чітко!🔥🦾 МОЛОДЕЦЬ 👏🔥

Відповісти

2023-08-05 13:16:34

1

Хонна

@Lexa T Kuro дякую, Лекса, мені приємно це чути🙃

Відповісти

2023-08-05 14:14:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

26

4834

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11396