***

Микола Мотрюк

Мамусю... я скоро повернусь додому... Із променем сонця впаде на плече Маленька, барвиста долонька кленова, Й на хвильку тривоги пітьму прожене, Запалить іскринку живу, кольорову... Осколок-спомúн, мов огонь той пече, Коли покотилась по лику блідому Сльоза із погаслих солдатських очей... Очей, що уже не розкажуть нікому, Про те, як кохали, не спали ночей, Про жа́ркі цілунки під оклики грому, Про сонячні усмішки рідних дітей... Пройшов разів безліч по лезу тонкому, Огонь несучи́ в серці, мов Прометей, Та, наче зоря, що на небі нічному, Як день спалахнув, й розчинивсь сред тіней... Ту мить проживаю я знову, і знову, Й щось вирватись силується із грудей, Щось те, що лишилось в мені із живого... На звалищі із непотрібних речей Півмертвий стою в забутті нерухомо, Я все ще десь там, сред соснових алей... Мамусю... нескоро повернусь додому... Мій дім тепер тут... тут побуду іще... --------------------------------------------------------- Пам'яті полеглих побратимів

27.09.2024

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Лео Лея

💔😭❤️‍🩹

Відповісти

14.10.2024, 19:39

1

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2359

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11430