Рондо Спасителю
Микола Мотрюк
О, Боже, милостив нам будь, Прости нам, Господи Всевишній. До Неба Ти проклав нам путь, Але стезя, що легша, — ближча... Ти возродив нас з попелища, Нам смертним сном не дав заснуть... Вознісся Хрест над кладовищем... О, Боже, милостив нам будь! Обвила землю чорна лють, Повис Творець над людом грішним, Проколота святая грудь... Прости нам, Господи Всевишній... Ти плоть прийняв, о Найсвятіший, Ти показав любові суть, Твоєї Жертви Дар найбільший, До Неба Ти проклав нам путь. В киплячу моря каламуть Простяг Ти руку, Слове Вишній, Ти — Істина, Ти — Абсолют... Але стезя, що легша, — ближча... Любове, Спасе найдобріший, Прогрішення усі забудь, Й од снігу станемо біліші... О, Боже... милостив нам будь!
2024-11-06 12:37:26
5
0
Інші вірші поета
Тріолет 38 Сонет 48 Тріолет 6 Тріолет 22
Інші поети
yoona
@yoona_yeol
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10562
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12415