Сонет 14

Микола Мотрюк

Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист, Холодний дощ по вікнах виграє стакато, Шмагає землю осені безжальний хлист Оскаженіло, невблаганно, заповзято... Чому не так сьогодні, як було колись..? Гіркий полин проріс, де була рута-м’ята… «Це мабуть сон» — кажу собі, кричу: «Проснись!!!» Я заблукав… я задихаюсь… Тьма триклята.!! Безодні краєм йду, шукаючи просвіт, Я став сліпцем, який вже не побачить світ… Прощення в зубожілу душу не загляне… Не вірю, що тебе втрачаю назавжди, Моє життя, мій всесвіт, світло полум’яне… Прошу тебе, молю, благаю я… не йди… 25.10.20

2021-07-10 13:07:26

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Лео Лея

Навіть не знаю, як це написати... Читала, а серце стискалось від болю😢

Відповісти

2021-07-10 14:47:48

1

Сандра Мей

Пробило на сльозу. Мені подобається, як ви пишете. Я взагалі люблю вірші у котрих відчуваю, якісь емоції.

Відповісти

2022-11-12 14:29:03

1

Микола Мотрюк

@Сандра Мей Дякую.

Відповісти

2022-11-12 15:23:21

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11394

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

12360