9
ОЛЯ
Макс узяв відпустку. Мене це втішило. Ми сиділи у внутрішньому дворику. Макс розповів, як Марина схибила. Ми довго сміялися, попиваючи каву.
У мене задзвонив телефон. Давненько я ні з ким не телефонувала. На екрані засвітилося "Любаша", то була моя колега.
- Привіт Любо, щось трапилося?
- Привіт. Нічого, але до мене приходила Катька. Каже, що не може до тебе додзвонитися.
Ну, звичайно, я їх у чорний список занесла.
- Просила передати тобі, що дуже хоче з тобою помиритись і бачити на своєму весіллі. – продовжила Любаша.
– Зрозуміло. - похмуро я відповіла.
- Ти підеш?
- Любаш, я зараз зайнята, потім передзвоню.
Я швидко поклала слухавку. Макс глянув на мене, чекаючи пояснень. Я йому розповіла. Він, не довго думаючи, відповів:
- Ти ще до нього щось відчуваєш?
- Ні.- Не замислюючись я відповіла, - але з Катею продовжувати спілкуватися бажання немає.
- Тоді збирайся.
- Куди? - Я здивувалася.
- У місто, вбрання на весілля купувати.
- Ти що? Ні.
- Ти чогось боїшся? Ходімо туди разом. Покажеш їй, що не зламалася.
Я подумалась і вирішила - а й справді.
Ми поїхали по магазинам.
Стою в кабінці для перевдягань. На мені червона сукня, облягаюча, на бретельках, до колін. Червоні туфлі з камінням на підборах. Зайшов Макс, легенько обійняв за плечі.
- Ти чарівна. - поцілував мене у вушко, плече. - Але чогось не вистачає, ось.
Макс простяг мені коробочку. Я відкрила та ахнула. Намисто з великим блискучим каменем. Він надів його мені. Я провела пальцем по кулону. Я виглядала бездоганно.
Ми запакували речі та вийшли з магазину.
- Ходімо десь перекусимо? - обійнявши за талію, запропонував Максим.
Ми зайшли до затишного кафе, сіли на терасі.
- Переживаєш?
- Трішки. Всі ці люди зробили мені боляче.
- Я буду поруч. Ти головне будь собою. Наче це не з тобою сталося. Наче тебе це не стосується.
- Дякую. - промимрила я.
- За що? - Він гладив мою руку великим пальцем.
- За те, що поруч, за те, що з'явився в моєму житті.
- Ходімо.
– Куди?
- Не питай, просто ходімо.
І ми побігли, як діти. Сіли в машину та поїхали. Я не могла зрозуміти у чому справа, а Макс підозріло посміхався. Машина зупинилася біля парку і ми знову побігли, тримаючись за руки. У парку є таке містечко для закоханих - маленьке озеро з мостиком, в озері плавають качки, закохані мають разом їх нагодувати. Купивши хліба, ми попрямували до цього озера. Годуючи качків, ми стояли обійнявшись на мосту. Я спиною була притиснута до Макса.
- Олю, - нашіптував, мені Максим, - я хочу, щоб ти знала... я не відпущу тебе ніколи, не зраджу, не ображу. Я такий щасливий, що доля звела нас. — трохи повільно, додав, — Олю, я люблю тебе, ти моя мавка.
Я повернулася до нього, провела долоньою по щоці і поцілувала, промовляючи:
- І я тебе люблю.
Несподівано повіяв сильний вітер і пішов дощ. Ми засміялася і одночасно сказали:
- Це доля.
І ще більше розсміявшись, побігли до машини. Цей день був чудовий.
Ось і настав день весілля молодих. Ми зібралися і поїхали до перукарні, довершити мій образ. Моє хвилювання кудись зникло. Адже зі мною був той, хто не зрадить, і я йому вірила.
Приїхали ми до ресторану "Золота ніч" з невеликим запізненням. Багато гостей подивилися на мене з подивом, ну звичайно, не думали, що я прийду та ще й з кавалером. До мене підійшла наречена у сукні кольору шампань у стилі русалки.
- Вітаємо молодих. - вручаючи букет, сказав Макс. - А де наречений? Втік? - І міцно мене обійняв.
Льоша стояв осторонь і пив уже другий келих шампанського, свердливши мене поглядом.
- Зараз, - сказала Катя і побігла за коханим.
Що було далі, я не знаю, так як мене Макс міцно поцілував, а я сказала:
- Поїхали до мене.
І ми вийшли із ресторану. Я почувала себе переможцем на висоті.
Ми зайшли до квартири. Мене обвили міцні руки Макса. Він цілував мене в мочку вуха, плавно переходячи до шиї. Я тремтіла в його жарких обіймах. Його руки блукали по всьому моєму тілу. Спустив однк бретельку сукні, потім другу. Я повернулася і ми почали жадібно цілуватися, так що не вистачало повітря. Сукня злетіла на підлогу. Макс підхопив мене і поклав на ліжко. Я не опиралася йому, навпаки я хотіла скоріше відчути його.
Макс знявши з себе одяг, навис наді мною. Він цілував мою нижню губу, шию, спускаючись нижче, прокладав стежку біля пупка. Я зітхала від задоволення, бажання, нетерпіння. Він трохи підвівся і повільно увійшов в мене. Кімнату переповнювали солодкі зітхання двох закоханих.
Досягши кульмінації, наші тіла переплелися і ми солодко заснули.
Вранці я прокинулася від ніжних ласк по спині.
- Доброго ранку, - подивилася я на Макса.
- Доброго, кохана.
Ми зателефонували до Марії Іполітівної, щоб вона не хвилювалася. Самі ж не вилазили з ліжка цілий день. Ми кохались.
Другого дня ми поїхали до найбільшого торгового центру міста. Замовили по каву і Макс мене залишив зі словами:
- Оль, почекай мене тут, я буквально 10 хв.
- Добре, - здивувалася я.
Я сиділа у чудовому настрої, розмірковуючи, що мені довелося пережити і як мені пощастило. "Це того вартувало" - подумала я.
Повернувся Максим, весь стривожений.
- Що трапилося? - Кажу.
І тут він сів на одне коліно, діставши з кишені маленьку коробочку, відкрив її. Це була каблучка з діамантом.
- Я знаю, це не найромантичніше місце, але я більше не можу чекати. Олю, ти вийдеш за мене.
Я розплакавшись, сказала:
- Так, звичайно, так.
Максим одягнув мені обручку та поцілував.
Макс узяв відпустку. Мене це втішило. Ми сиділи у внутрішньому дворику. Макс розповів, як Марина схибила. Ми довго сміялися, попиваючи каву.
У мене задзвонив телефон. Давненько я ні з ким не телефонувала. На екрані засвітилося "Любаша", то була моя колега.
- Привіт Любо, щось трапилося?
- Привіт. Нічого, але до мене приходила Катька. Каже, що не може до тебе додзвонитися.
Ну, звичайно, я їх у чорний список занесла.
- Просила передати тобі, що дуже хоче з тобою помиритись і бачити на своєму весіллі. – продовжила Любаша.
– Зрозуміло. - похмуро я відповіла.
- Ти підеш?
- Любаш, я зараз зайнята, потім передзвоню.
Я швидко поклала слухавку. Макс глянув на мене, чекаючи пояснень. Я йому розповіла. Він, не довго думаючи, відповів:
- Ти ще до нього щось відчуваєш?
- Ні.- Не замислюючись я відповіла, - але з Катею продовжувати спілкуватися бажання немає.
- Тоді збирайся.
- Куди? - Я здивувалася.
- У місто, вбрання на весілля купувати.
- Ти що? Ні.
- Ти чогось боїшся? Ходімо туди разом. Покажеш їй, що не зламалася.
Я подумалась і вирішила - а й справді.
Ми поїхали по магазинам.
Стою в кабінці для перевдягань. На мені червона сукня, облягаюча, на бретельках, до колін. Червоні туфлі з камінням на підборах. Зайшов Макс, легенько обійняв за плечі.
- Ти чарівна. - поцілував мене у вушко, плече. - Але чогось не вистачає, ось.
Макс простяг мені коробочку. Я відкрила та ахнула. Намисто з великим блискучим каменем. Він надів його мені. Я провела пальцем по кулону. Я виглядала бездоганно.
Ми запакували речі та вийшли з магазину.
- Ходімо десь перекусимо? - обійнявши за талію, запропонував Максим.
Ми зайшли до затишного кафе, сіли на терасі.
- Переживаєш?
- Трішки. Всі ці люди зробили мені боляче.
- Я буду поруч. Ти головне будь собою. Наче це не з тобою сталося. Наче тебе це не стосується.
- Дякую. - промимрила я.
- За що? - Він гладив мою руку великим пальцем.
- За те, що поруч, за те, що з'явився в моєму житті.
- Ходімо.
– Куди?
- Не питай, просто ходімо.
І ми побігли, як діти. Сіли в машину та поїхали. Я не могла зрозуміти у чому справа, а Макс підозріло посміхався. Машина зупинилася біля парку і ми знову побігли, тримаючись за руки. У парку є таке містечко для закоханих - маленьке озеро з мостиком, в озері плавають качки, закохані мають разом їх нагодувати. Купивши хліба, ми попрямували до цього озера. Годуючи качків, ми стояли обійнявшись на мосту. Я спиною була притиснута до Макса.
- Олю, - нашіптував, мені Максим, - я хочу, щоб ти знала... я не відпущу тебе ніколи, не зраджу, не ображу. Я такий щасливий, що доля звела нас. — трохи повільно, додав, — Олю, я люблю тебе, ти моя мавка.
Я повернулася до нього, провела долоньою по щоці і поцілувала, промовляючи:
- І я тебе люблю.
Несподівано повіяв сильний вітер і пішов дощ. Ми засміялася і одночасно сказали:
- Це доля.
І ще більше розсміявшись, побігли до машини. Цей день був чудовий.
Ось і настав день весілля молодих. Ми зібралися і поїхали до перукарні, довершити мій образ. Моє хвилювання кудись зникло. Адже зі мною був той, хто не зрадить, і я йому вірила.
Приїхали ми до ресторану "Золота ніч" з невеликим запізненням. Багато гостей подивилися на мене з подивом, ну звичайно, не думали, що я прийду та ще й з кавалером. До мене підійшла наречена у сукні кольору шампань у стилі русалки.
- Вітаємо молодих. - вручаючи букет, сказав Макс. - А де наречений? Втік? - І міцно мене обійняв.
Льоша стояв осторонь і пив уже другий келих шампанського, свердливши мене поглядом.
- Зараз, - сказала Катя і побігла за коханим.
Що було далі, я не знаю, так як мене Макс міцно поцілував, а я сказала:
- Поїхали до мене.
І ми вийшли із ресторану. Я почувала себе переможцем на висоті.
Ми зайшли до квартири. Мене обвили міцні руки Макса. Він цілував мене в мочку вуха, плавно переходячи до шиї. Я тремтіла в його жарких обіймах. Його руки блукали по всьому моєму тілу. Спустив однк бретельку сукні, потім другу. Я повернулася і ми почали жадібно цілуватися, так що не вистачало повітря. Сукня злетіла на підлогу. Макс підхопив мене і поклав на ліжко. Я не опиралася йому, навпаки я хотіла скоріше відчути його.
Макс знявши з себе одяг, навис наді мною. Він цілував мою нижню губу, шию, спускаючись нижче, прокладав стежку біля пупка. Я зітхала від задоволення, бажання, нетерпіння. Він трохи підвівся і повільно увійшов в мене. Кімнату переповнювали солодкі зітхання двох закоханих.
Досягши кульмінації, наші тіла переплелися і ми солодко заснули.
Вранці я прокинулася від ніжних ласк по спині.
- Доброго ранку, - подивилася я на Макса.
- Доброго, кохана.
Ми зателефонували до Марії Іполітівної, щоб вона не хвилювалася. Самі ж не вилазили з ліжка цілий день. Ми кохались.
Другого дня ми поїхали до найбільшого торгового центру міста. Замовили по каву і Макс мене залишив зі словами:
- Оль, почекай мене тут, я буквально 10 хв.
- Добре, - здивувалася я.
Я сиділа у чудовому настрої, розмірковуючи, що мені довелося пережити і як мені пощастило. "Це того вартувало" - подумала я.
Повернувся Максим, весь стривожений.
- Що трапилося? - Кажу.
І тут він сів на одне коліно, діставши з кишені маленьку коробочку, відкрив її. Це була каблучка з діамантом.
- Я знаю, це не найромантичніше місце, але я більше не можу чекати. Олю, ти вийдеш за мене.
Я розплакавшись, сказала:
- Так, звичайно, так.
Максим одягнув мені обручку та поцілував.
Коментарі