Оля
Ось і почалися виснажливі дні, щодня чекаючи на вечор, адже тоді приїжджає Макс.
Десь в обід почувся дзвінок у двері.  Марія Іполітівна відкрила.  Я прислухалася.
- Ооо, чого тебе сюди принесло? - запитала у когось бабуся.
- Гостинно, звичайно, ви мене зустрічаєте.  І я вас рада бачити.  – відповіла з сарказмом дівчина.
- Ідемо на вулицю. - Марія Іполітівна сухо відрізала.
- Ні, ні, що ви, бабусю, не збираюся я надвір.  - чутно пройшла, мабуть на підборах, дівчина.
- Я тобі, люба, не бабуся, а Марія Іполітівна Маліновська.
- Маліновська ... - протягнула та. - А я вам не люба.
- Марино, досить йорнічати, навіщо ти тут?  Ви з Максимом розлучилися.
- А моє дитя в животику каже, що не розлучилися.
- Щооо? - Бабуся тремтячи запитала.
І тут я почула гуркіт.  Я злякалася і швидко спустилася вниз.  Марія Іполітівна лежала на підлозі.  Я швидко викликала швидку і покликала Настюшу.  Ця Марина нічого не робила, але демонстративно трималася за живіт.
Коли бабуся прийшла до тями, лікарі сказали, що у неї піднявся тиск.  Зараз їй потрібен спокій та тиша.
До мене підійшла Марина.
- Так ось ти яка, замухришка.  Ні пики, ні шкіри.  Що Маліновський в тобі знайшов?
Я зрозуміла, що про мене вона дізналася від подруги Валі.
- Ви навіщо бабусю до такого стану довели.  Якщо хотіли щось сказати про вагітність, то сказали б це особисто Максові. - прошипіла я.
- Його охорона на фірму мене не пускає, а у квартирі його немає ніколи.  А якось він повинен дізнатися, що батьком скоро стане.
- Ідіть, вам тут не місце. - Я вже кипіла від злості.
- Хм, досвідос.  Але запам'ятай, дівчинко, Маліновський не з тих, хто тікає від відповідальності.  Так що пакуй валізу. - розсміявшись, вона пішла.
А я знову, як у тумані.  Я зайшла до бабусі, вона мирно сопіла.  Коли я збиралася йти, то почула:
- Вона бреше, не вірю я їй. - тихо прохрипіла Марія Іполітівна.
- Відпочивайте, все гаразд.  - Я м'яко відповіла і пішла до своєї кімнати обіймати подушку.
Увечері приїхав Макс.  Я не виходила.  Не хотіла.  Чую голоси, але про що була розмова, я не чула.
Через деякий час почулися кроки.  Я заплющила очі і накрилася ковдрою з головою.  У двері постукали і легенько відчинили.  Через ковдру мене обійняли.  То був Макс.
- Сонечко, я розумію зараз твій стан.
- Та ну? - різко я відповіла.
- Це не правда.
- Звідки тобі знати?
– Марина не любить дітей.  Вона завжди пила протизаплідні.  Я розберуся, ось побачиш.  Ти головне вір мені.  Я тебе не зраджу.
Я скинула ковдру і обернулася до нього.
- А якщо правда, що тоді? - з червоними очима я вп'ялася в нього поглядом.
-  Якщо ця правда, хоча я впевнений, що ні, то я перевірю, чи моя дитина.
- А якщо твоч? - різко перебила.
- Олю, я не кину тебе, ти моя.  Якщо дитина все-таки від мене, то звичайно я допомагатиму, але тебе не залишу, не зраджу.
Макс обійняв мене, притиснув до себе.  І я йому повірила.  Сльози полилися рікою.
- Оль, все буде добре.  Я тобі обіцяю.
Так ми й заснули.  Вранці Макса вже не було.  До мене зайшла Марія Іполітівна.
- Дидинко, ти як?
- Я то добре, а ви як?
– Теж.  Макс на роботу поїхав.  Сказав, що Марину за руку на узі потягне.  Я думаю, вона бреше.  Вона підла, вона може.
- А якщо ні?
- Жодних ні, будь впевнена.  Ходімо пити чай і ніякого негативу.

МАКС
А я думав, Маринка легко здалася.  І за бабусю відповість і нехай краще валить із міста.  Насамперед я до Маринки і приїхав.  Стукаю у двері, ніхто не відчиняє, починаю лупити з усієї сили.  Нарешті в замковій свердловині почулися звуки, ключ, клацання і ось вона-заспана:
- Пупсику, чому не попередив, що так рано будеш, я б пиріг спекла?
Я вдерся в квартиру і кажу:
- Ти і пиріг?  Не сміши.
- Це на мене так вагітність впливає, сама в шоці. - хихикнула колишня наречена.
- Одягайся! - гаркнув я.
– Куди?
- До гінеколога та узисту.  І в темпі!
- Нікуди я не поїду.
- Не поїдеш, поїдеш.
- Ти з глузду з'їхав?  Мені треба прийняти ванну, нафарбуватися, зробити укладку, попити каву, а потім уже одягтися.
- Тобі кави не можна.
- Що? - вона запнулася, - я мала на увазі чай, це за звичкою ляпнула.  Пупсику, їдь на роботу.  Я сама до тебе на обід приїду і підемо до лікарні.  Мені приховувати нема чого.
Блефує, 100%.  Поки я на роботу, вона лікареві гроші й у справах.  Ні, дорогенька, не проведеш.
- Ні, якщо приховувати нічого, то прямо зараз їдемо.  Якщо будуть відмовки, то я схоплю тебе через плече і завезу до лікарні, в чому одягнена.  Я все сказав.  Щитаю до трьох: 1,2, - я був рішуче налаштований.
- Все-все, розслабся.  Дай мені 5 хвилин.
Ми вийшли, сіли в машину та поїхали.  Я почав нервувати: "невже справді вагітна, якщо їде, але якщо ні, то на що сподівається?"  Я збентежений.
Привіз Марину до приватної клініки.
- Добрий день.  Нам потрібен гінеколог. - Кажу адміністратору.
- Ви записані?
-Ні.  Але нам терміново треба.
- Вибачте без запису ніяк.  Але можу записати на п'ятницю на 15.30?
- Ми згодні, - крикнула Марина.
Ага, значить все-таки бреше.  Я хитро посміхнувся і повернувся до адміністратора.  Поклавши 2 великі купюри на стіл, сказав:
- Нам дуже терміново треба сьогодні.
Адміністратор округлила очі:
- Добре, я подивлюсь чи є вікно.
Вона почала гортати свій журнал.
- О точно.  Сьогодні на 9.15 вам підійде?
- Звичайно, дякую.
І Маринка не втікає.  Сидить, мовчить, але червона, мов помідор.  Ну, думаю, що ти далі вигадаєш.  Настав наш час.  Ми пішли до кабінету.
- Ти, що зі мною зібрався? - здивувалася Марина.
- А як же.  Я на правах майбутнього батька маю право бути присутнім.
І ми зайшли.
Я сидів за ширмою і чекав.
- На жаль, ваша наречена не вагітна.  - втішила мене гінеколог.
- Ви помиляєтесь, а як же затримка?
- Коли востаннє у вас був менструальний цикл?
І тут фурор, Маринка на автоматі, не подумавши, ляпнула:
- 25 червня.
- Яка ж у вас затримка?  Сьогодні лише 11 липня?
Я розсміявшись, уже не пам'ятаю, що вона відповідала гінекологу.  Я лише попросив документально написати про не вагітність Марини.  А Марині наостанок сказав:
- Придивись до своєї подруги.  Чисто порада.
І я пішов.