Я ненавиджу...

Lelyana_ art

Я ненавиджу несправедливість, Хай горить у справедливості вогні, Щоб ніколи нікого не зачіпала лиха вість, Хай розлетиться на шматки, як у лихому сні, Я ненавиджу, коли від несправедливості справедливі потерпають, Коли поплатились за власну правду, Хай душі кривдників у грозовій хмарі згорають, Не завжди вони матимуть владу, Я ненавиджу, коли корони одягають ті, хто у серці коріння зла пускають, Вони не мають права світ руйнувати, Хай їх злі і продажні королівства палають, Сили світла і добра їм ніколи не зламати, А я поплатилась за те, що боролась до кінця, За те, що отримала допомогу, Що не одягла чужого злого вінця, Але ми ще подивимось, хто врешті-решт буде святкувати свою перемогу.

2020-12-28 19:18:00

10

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Lelyana_ art

@ Akeldama Дякую. Мені вже дуже сильно накипіло за сьогодні, що свій творчий політ я вирішила не стримувати. Хоча мені здалося, що вірш різкуватий, але має право на існування. А щодо ситуації - я свої висновки зробила і все буде добре.

Відповісти

2020-12-28 19:35:20

1

Green Cherry

Очень здорово 😎 👏 👏

Відповісти

2020-12-28 20:38:59

1

Lelyana_ art

@Green Cherry Дякую 😊

Відповісти

2020-12-28 20:41:50

1

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

14

7194

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13178