Я втратила себе
Leia Melova
Я втратила себе колись давно. Я втратила себе в тривозі за життя. Я загубилась в тих речах, Що сенс не мали навіть на словах. Я десь блукала в темряві роками, Ховаючись за призму мрій, Навіяних мені думками Людей, які не мали тих надій, Що я тримала у своїй душі Й благала, тільки-но закривши очі, Скитаючись по голові пустій, Коли вже зорі сяяли посеред ночі. Я втратила себе тоді, Коли повірила брехні, Слова солодкі промовляли Вони всміхаючись мені. А я дивилась, як говорять, І сліпо ідучи вперед, Себе втрачала мимоволі Та стала сотнею «серед». Я загубилась через страх, Що більш нікому непотрібна. Я зрадила себе в словах, Й була сама собі огидна. Я втратила себе давно, Слідкуючи за іншими людьми, Проте, як вчасно я прийшла до того, Що я – це зовсім не вони.
2023-03-14 08:48:56
1
0
Інші вірші поета
Як швидко міняються ночі? Голос твоєї душі The blossom lullaby Ashes & flowers
Інші поети
Orchid 99
@Orchid99
Юлія Тодер
@yuliya_toder
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4145
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11762