Все розпалось на шматки
Все так змінилося,
Що я не знаю куди бігти.
І всесвіт свій втрачає час,
А я не знаю, що мені робити.
Я загубилась в далеких місяцях.
І в домі темно,
І темрява повсюди.
Там навіть місяць не ближчить.
По моїм вулицям тепер не ходять люди,
Перед очими слабий вогник мерехтить.
Життя перетворилося на мед,
Де ти застряг, немов в болоті,
Ховаешься в серіал, немов в намет,
Новин не знаєш. С тебе, мабуть, годі.
В середині болюча порожнеча,
В середині згоріла Мрія.
І все, що можеш – це ментальна втеча
Від тих подій, що в головах засіли.
Все так змінилося одного дня
І більш не буде, як раніше.
Твоя надія й віра вже досягли дна,
А в світі стало тільки холодніше.
Ідуть години. Скоро знов зима,
А ти сидиш в думок полоні.
Тебе я розумію, бо сама
Дивлюсь на те, як вже тремтять мої долоні.
І мені страшно,
Бо не буде, як раніше.
І я це знаю, признаю.
Від болю так нестерпно і від тиші,
Від відчаю й постійного жалю.
І я не знаю, що мені робити,
І я не знаю, де ховатись, куди бігти,
І я існую, мабуть, тільки на словах,
І знов скриваюсь, живучи у снах.
Бо якось швидко все розпалось на шматки.
Тобі шкода? Напевно що й мені.
04.03.2023
2
2