як уникнути надкосмічної катастрофи/кс3

Last_samurai

Коли (неймовірно) на відстані паралаксу у сотні парсеків (найближчим хоч стати зміг) ти будеш, ввімкни наддзвінкий кришталевий сміх, відлунням врочистим щоб він поміж тиші слався. На звук той в тунелі порину тебе шукати, спаплюжена пристрастю до кротовин життя. Напевне, незвиклим до пафосу та звитяг незручно терпіти цинічного злого ката - сумління, яке щонайкраще було б запхати до геть незалатаних чорних уявних дір. Можливо, скоріше наважилась би тоді свідомий баласт зорельоту - моєї хати у космос відкритий відправити незворотно. Сміливо дивитись у Місяця вічі та твій Марс цілувати в червоні вогкі вуста надспраглим сухим, від бажання змарнілим ротом. Коли вже підкориш настирні протуберанці, що тіло бажають віддати сузір'ю Пса, приходь на світанні крізь терни, будь ласка, сам катарсисом сну, у якому прокинусь вранці посеред дерев, що розквітнуть метеоритно. Посеред яскравої ковдри з барвистих трав я мовчки скажу, щоб з собою мене забрав, допоки цей Всесвіт наважиться майоріти. Зухвале цунамі - безкрайній космічний простір Захопить легені зненацька у біль-колапс. Не вирвешся раптом з квазарів огидних лап, Натисни на кнопку зелену, хоч це не просто. Коли живі трупи (мов зомбі) повз тебе кволо штовхатимуть мертвими душами до труни, як втомишся з самодеструкції - подзвони. Не бійся. Мій номер - твоє рятувальне коло.

2021-05-10 21:23:44

11

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Настасья Агапова

Это теперь мое любимое))

Відповісти

2021-05-10 21:24:49

1

Лео Лея

Чи є щось на світі, що ти міг би не описати? Напевно, немає такого. Якщо катастрофа вже вийшла в безмежний Всесвіт, то слова тут зайві. Читаю і просто насолоджуюсь віршем👍

Відповісти

2021-05-11 07:50:30

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10906

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

127

26

4113