де ти живеш, га?
риби живуть у морі, річці, брудній воді, на океану хвилях, серед акул упертих. звірі живуть у хащах, зграєю чи в орді. люди живуть усюди, та найчастіше - в пеклі. сонце живе на небі, місяць жбурляє квіт сяйва чужих галактик, що майорить щоночі. паростки скрізь існують, де вистачає віт. люди існують в світі: кожен, в якому хоче. леви живуть в саванні, серед рудих пісків. змії - в вузьких притулках схованого каміння. хижі живуть війною. смерть починає спів, люди ідуть за нею. в межах уявних ліній. серце живе у грудях, в них і повітря дме. правда живе у мізках. в кожного власна, справді. дім збудувати легко, тільки б знайти цемент. жити у ньому - інше, бо зазвичай не раді щирим, що співіснують з щастям, розбитим вщент, гордим, патріотичним, що відцурались зради. зляканим, хто рятує тіло своє. а ще тим, хто в бажанні бути щойно знайшов відраду. боги живуть між нами, їм не потрібен німб. простір лише плекають вірним нащадкам кровним. в кожному є від бога шанс помогти своїм. ну а все інше - пекло. точно і безумовно.
2022-09-29 20:04:05
8
0
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3514
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12244