отримай
не сподівайся (наївно надто), що хтось наважиться й не піде. якщо тримаєш вночі гармату, щоб, підірвавши, влетіти в день, - відчуєш справжнє життя на дотик, посмакувавши уламків біль. відповідальності антидотом тебе врятує в останній бій рішучість власна (чи вірогідність сценарних похибок на межі). з ілюзій вийди, поводься гідно, про те, що боляче - не кажи. бо не поможе ніхто. дрібниці. бажань (чи права на це) нема. ще реагують твої зіниці? - себе врятуєш, повір, сама. отримай першу й єдину спробу, безмежним кроком здолай сто прірв. і вже - з титану. неначе робот, зміни програму, змагайся, вір: нехай тілесний супротив - драний, вперед іди, не зважай на це. з'єднай ще кілька десятків шрамів - отримай справжнє своє лице.
18.08.2021
12
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Last_samurai
@Марі Жаго тим, що ти така є у мене, бойова подруго🙃
Відповісти
20.08.2021, 09:14
1
Марі Жаго
@Last_samurai 🤔😏
Відповісти
20.08.2021, 09:17
1
Марі Жаго
Нк якщо тобі цього досить...
Відповісти
20.08.2021, 09:18
Подобається
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3799
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11430