044: ІІ

Last_samurai

сталі думки під плащем безнадій прожовклим перериває різкий кровообіг вулиць. курява диму здіймається ніби зойкіт від журавлиних ключів та тривог поснулих. пуп'янки храмів шаріються в передмісті. доки крокую розважено на труханів, погляди перехожих немов намисто жаром збираю на куртці своїй коханій. марно душі шкодувати, що впало листя: кисень дають не дерева, а невідоме. хай, контрактова. не бачились довго, звісно. тепер я, нарешті, вдома.

2022-10-04 21:25:01

5

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Last_samurai

@АЦО ХААВОИТТУНУТ и показано лишь меньшее из колес

Відповісти

2022-10-04 21:28:24

1

Last_samurai

@АЦО ХААВОИТТУНУТ )))

Відповісти

2022-10-04 21:32:47

1

Сорока

Неперевершена

Відповісти

2022-10-04 22:33:02

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3672

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12549