Тим, хто завше залишається
Десь залишаються (мабуть-таки, назовсім):
в лініях долі, що губляться на зап'ястях,
зморшках мімічних і сріблом на скронях (трясця).
Листям по серцю за ними шкребеться осінь
(наче розгублене, зраджене кошеня).
Ще відчуваються: кавою з перцем зранку,
пошуком змістів, яких не було ніколи,
пляшкою "Фанти", "Нарзану" (частіше - "Коли")
та пармезаном надщербленим до сніданку.
В звичках буденних, у згадках: яка дурня!
Та у непроханих снах, що не нам підвладні.
Начерком біглим у зошитах і чернетках,
сміху відлунням за криком: "Підкинь монетку!"
В кожному русі простому (і в тому складність).
В іграшках милих, що досі віддати жаль.
Десь у скриньках, у альбомах, таємних сховках.
Віршем наївним про те, як ніколи знову,
що битим склом біля горла, віднявши мову,
тишу думок обертає на скоромовки.
І перетворює пам'ять на біль-скрижаль.
Ще як відлуння депресій, залежність, втома,
неприйняття, божевілля (або байдужість):
"Де ти, колишній найкращий-неначе-друже?"
Як непрочитані меседжі дні потому.
Наче отрута гірка між судинних меж.
Ніби надія сліпа, що ніяк не згасне, посмішка сонця і кожна солона крапля:
там, усередині. І розумієш раптом,
що залишаються вічно. Життям прекрасним.
Знаєш, і ти в них, напевно, лишився теж.
в лініях долі, що губляться на зап'ястях,
зморшках мімічних і сріблом на скронях (трясця).
Листям по серцю за ними шкребеться осінь
(наче розгублене, зраджене кошеня).
Ще відчуваються: кавою з перцем зранку,
пошуком змістів, яких не було ніколи,
пляшкою "Фанти", "Нарзану" (частіше - "Коли")
та пармезаном надщербленим до сніданку.
В звичках буденних, у згадках: яка дурня!
Та у непроханих снах, що не нам підвладні.
Начерком біглим у зошитах і чернетках,
сміху відлунням за криком: "Підкинь монетку!"
В кожному русі простому (і в тому складність).
В іграшках милих, що досі віддати жаль.
Десь у скриньках, у альбомах, таємних сховках.
Віршем наївним про те, як ніколи знову,
що битим склом біля горла, віднявши мову,
тишу думок обертає на скоромовки.
І перетворює пам'ять на біль-скрижаль.
Ще як відлуння депресій, залежність, втома,
неприйняття, божевілля (або байдужість):
"Де ти, колишній найкращий-неначе-друже?"
Як непрочитані меседжі дні потому.
Наче отрута гірка між судинних меж.
Ніби надія сліпа, що ніяк не згасне, посмішка сонця і кожна солона крапля:
там, усередині. І розумієш раптом,
що залишаються вічно. Життям прекрасним.
Знаєш, і ти в них, напевно, лишився теж.
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
Тим, хто завше залишається
Твої вірші, як пігулки, що приводять до тями, потрібно приймати щодня порційно👍
Відповісти
2022-10-17 21:08:01
1
Тим, хто завше залишається
@Лео Лея дякую! та не забудьте порадитися з лікарем 🙃🤪💝
Відповісти
2022-10-18 08:54:17
1
Тим, хто завше залишається
Гарна структура та стиль вірша🤌🔥
Відповісти
2023-06-11 08:11:53
Подобається