Годі самоскидатися!
Я палала вогнем, вгору йшла (на заклання мов),
наче знята з хреста домовиною на спині.
Серед безлічі днів, несприятливих до умов,
за порадами тих, хто не вміє казати "ні".
Крокувала вперед, помиляючись о граблі
нескінченних бажань, ненависних ілюзій та
конструктивних думок, що (паскуди такі малі)
рахували ягнят, позіхаючи, аж до ста.
Ви казали мені - я робила: несла мету
ніби гасло на стязі, не виправши бруду сліз.
Серед цінностей безціні все ж обирала ту,
що вела у ворожий (і хижий до щастя) ліс.
В тому лісі ведмеді та лиси (і вовкулак)
в лютих пащах сумлінно щоночі несли хвости
від зірок. Ті давали простий і яскравий знак:
в чорній хащі зі снів неодмінно приходиш ти.
Ти приходиш - я йду, щоб до себе шукать шляхи
та уламки дзеркал, бо роздроблені вщент колись.
Вісім років блукань, безумовно, були лихі,
повні щедрих порад: їж, кохай та лише молись.
Я молилася, йшла, через Мекку та Віфлієм.
Обіцяли мені: все здійсниться, і не змигнеш.
Довіряючи вам, я забула, хто саме є.
(В того, що так бажаю, насправді немає меж).
В тому, що поза нами, насправді немає нас.
Та знаходимо всюди відлуння своїх надій.
В незмістовного змісту існують десятки назв,
Їх щодня закликаємо: йди, не соромся, дій!
Задля чого - тепер без різниці, бо планку вже
підняли відучора (заввишки за Еверест).
Я палала в собі, що зумовило від пожеж
сильний опік на серці. Тому відпускаю хрест.
Відпускаю: горить, більш не хочу нести труну,
не кажіть мені, як (а тим паче, закінчу де).
Я звернула з дороги до себе (пробач дурну),
прислухалась до тих, хто блукає, проте веде.
І до планки своєї тягнуся теплом руки
(що шукала, з народження сховане у мені)
Йти за кимсь по життю - найепічніший самоскид.
Так навіщо позаду крокуєш? Не чуєш, ні?
Дякую @malse
наче знята з хреста домовиною на спині.
Серед безлічі днів, несприятливих до умов,
за порадами тих, хто не вміє казати "ні".
Крокувала вперед, помиляючись о граблі
нескінченних бажань, ненависних ілюзій та
конструктивних думок, що (паскуди такі малі)
рахували ягнят, позіхаючи, аж до ста.
Ви казали мені - я робила: несла мету
ніби гасло на стязі, не виправши бруду сліз.
Серед цінностей безціні все ж обирала ту,
що вела у ворожий (і хижий до щастя) ліс.
В тому лісі ведмеді та лиси (і вовкулак)
в лютих пащах сумлінно щоночі несли хвости
від зірок. Ті давали простий і яскравий знак:
в чорній хащі зі снів неодмінно приходиш ти.
Ти приходиш - я йду, щоб до себе шукать шляхи
та уламки дзеркал, бо роздроблені вщент колись.
Вісім років блукань, безумовно, були лихі,
повні щедрих порад: їж, кохай та лише молись.
Я молилася, йшла, через Мекку та Віфлієм.
Обіцяли мені: все здійсниться, і не змигнеш.
Довіряючи вам, я забула, хто саме є.
(В того, що так бажаю, насправді немає меж).
В тому, що поза нами, насправді немає нас.
Та знаходимо всюди відлуння своїх надій.
В незмістовного змісту існують десятки назв,
Їх щодня закликаємо: йди, не соромся, дій!
Задля чого - тепер без різниці, бо планку вже
підняли відучора (заввишки за Еверест).
Я палала в собі, що зумовило від пожеж
сильний опік на серці. Тому відпускаю хрест.
Відпускаю: горить, більш не хочу нести труну,
не кажіть мені, як (а тим паче, закінчу де).
Я звернула з дороги до себе (пробач дурну),
прислухалась до тих, хто блукає, проте веде.
І до планки своєї тягнуся теплом руки
(що шукала, з народження сховане у мені)
Йти за кимсь по життю - найепічніший самоскид.
Так навіщо позаду крокуєш? Не чуєш, ні?
Дякую @malse
Коментарі
Упорядкувати
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку
Показати всі коментарі
(3)
Годі самоскидатися!
11?🌚
Відповісти
2021-03-27 12:19:26
1
Годі самоскидатися!
Це одвічна епопея пошуків самих себе.
Відповісти
2022-10-17 21:05:46
Подобається
Годі самоскидатися!
Я все більше дивуюсь, скільки на СБ багато чудових митців слова.
Ваші вірші це алмаз та сапфір(дорогоцінні камні)
Відповісти
2023-06-11 08:10:34
Подобається