ЧВ

Роман Сергійович

Нерозумна ти голова. 

Ти вірив, що розум сильніший за почуття, що саме ти керуєш мозком. Але це було до Марії.

Можна обґрунтувати всі аргументи, чому не варто думати про дівчину. Ти це зробив чотири рази за сьогодні. По-перше, ти не збочинець, і тяги до молодих дівчат ніколи не мав. По-друге, тебе приваблювали тільки жінки приблизно твого віку. Тебе цікавив їх життєвий досвіт, досвіт у стосунках; подобалися чіткі риси обличчя, широкі стегна, пишний бюст в кінці кінців приваблювали в сексуальному плані. С такими жінками було приємно говорити. Однозначно був пристрасний секс, якщо ви доходили до цього етапу відносин. Досвіду сексу на першому побаченні ти не мав і не хотів мати. Секс заради сексу це не про тебе. Було не про тебе. А тепер? Як рахувати те, що було?

А Маша по суті підліток. І ніколи в життя в тебе не було навідь думки глянути на дівчину підліткового віку хтивим поглядом. Ти завжди засуджував велику різницю у віці між партнерами. Бо для тебе рівність досвіду є важливою. Стосунки з жінкою, яка не дійшла до потрібної тобі межі досвіду були не для тебе. Тобе цікавило бути зі схожою на себе людиною. Ти не такий вже примхливий, просто поважаєш свої погляди і свій час. І замість зайвих драм з дівчатами, хотілося дійсно здорових стосунків.

От в тюрмі з тебе посміються, коли дізнаються, що тей, хто прагне здорових стосунків, був з малолітньою. А ти вже посадив себе за грати разів п’ять за цей ранок. Бо Маша має повне право розказати. А якщо твої сексуальні дії зламають ще не до кінця сформовану психіку і зруйнують особистість дівчини на такому важливому етапі формування? «Маша цим заробляє, і її психіка була зламане ще до появи тебе», «Правильно, ти тільки погіршив стан» «ну який стан? Якщо посудити, то що ти зробив?» «Роз-бе-ще—ння» «Ти не змушував, не ґвалтував, навідь сексу як такого не було» «Вона твоя учениця» «Вона збрехала про вік», «То тепер вона винна і має нести відповідальність за вас обох?»,  «РОЗ-БЕ-ЩЕ-ННЯ!» ,«Та годі, ти не спав з нею», «О так, тепер ти святий». І всеж найактуальніше питання :

 Чому ти пішов проти всіх своїх принципів? Секс на першій зустрічі, секс з малознайомою дівчиною, секс з, хоч і збрехавшою про свій вік, але молодшою за тебе, дівчиною. Так, оральний секс, це всеж секс. Ти дійшов до цього висновку зараз. І ти скористався послугою секс-працівниці. Хоча і назвати це «скористався» теж важко. Але чомусь не легше від цього. Будь вона хочаб реально старшою. І не будь вона твоєю ученицею. Булоб усе легко, якби. Якби у роті росли гриби. Так говорила твоя вчителька. 

Так от, що тебе змусило переступити через самого себе? Питання реторичне.

Ти стоїш у ванній кімнаті перед зеркалом і чоловік напроти тебе дивиться своїми, злегка, шаленими очима. Хто він? То ти, чи вже хтось інший? Ти його впізнаєш?

Справа у тому, що вона тобі снилася. В еретичному сні. І стояк зранку –  це серйозний привід  хвилюватися. 

Цікавий аргумент, у вигляді останнього цвяха в твій гроб здорового глузду і розуму –  зовнішність дівчини, якщо не брати до уваги вік, теж далека від твого смаку. І її вага теж кидається в очі. Її, явно нездорова, худорба мала б відштовхнути тебе. Минулі стосунки були з дівчиною «в тілі», хай вона не була занадто товстою, але все ж пишна. І це було привабливо. І та дівчина була чудовою в усьому, ти навідь ледь посміхнувся від приємних спогадів ваших стосунків, але в якийсь момент вона просто тебе розлюбила і пішла далі. І ти пішов далі, але певно звернув не тоди, якщо тебе НА ПІДЛІТКІВ ПОТЯГЛО!

Прокручуєш кран і тече холодна вода.

В той вечір, в салоні твого авто, флер темряви і близькість поглядів зблизили, здавалося твою душу до її, тіло виконували роль провідника бажаного єднання. «Оооо, як тебе понесло, ти романів перечитав? Про душі тільки не вистачало. Казки для дівчат тринадцяти років. Тільки молю, скажи, друже, на тринадцятирічних хоч не задивлявся, виправдовуючи це пошуком «тієї самої спорідненої душі» ?».

В салоні дійсно було темно, але хіба ти не розгледів дівчину? Розгледів. Там вона здавалася іншою людиною. Начебто та сама Маша, що і пізніше, у школі, а наче хтось зовсім на неї не схожий. Тобі саме це і кинулося в очі. В класі ти впізнав її одразу, бо це була та сама дівчина. Але неначе побачив Машу вперше саме у школі. І зрозумів, що вона зовсім інша. Відрізняється від себе ж попередньої і справа не в одязі, а у … у чому? В аурі? В нездоровій худобі? Віці? Характеру? Проституції? В чому справа?

На тій самій зупинці стоїть детектив у класичному тренчі зі стаканчиком кави в лівій руці, і сигаретою в правій. Він робить затяжку і випускає дим. Поряд підошов його взуття білий контур - обведене тіло. Тут відбулося вбивство. Вбивство твоїх принципів. Досвідчений детектив одразу знаходить вбивцю- себе самого, а точніше тебе. Ти вбив свої принципи. І прикинувся стражем справедливості, щоб відвести від себе підозри, підозри себе самого на себе самого. Вже можна швидку викликати? У здорового глузду явний приступ і він теж ось-ось помре, або, скоріше, влаштує самовбивство. Патологанатом зробить розтин і не виявить проблем всередині. Здоровий глузд був абсолютно здоровий і ніщо не провокувало його до радикальних засобів, аж раптом наклав на себе руки. Розумний патологанатом одразу зрозуміє, що розсуд довели і вимусили накласти на себе руки. Викличе детектива- того самого, із попередньої серії, яким виявився вбивця принципів – ти сам.  Звичайно детектив розкриє і цю справу. До самогубства здоровий глузд довів його господарь, тобто він сам, тобто ти. Ти вже серійний злочинець якийсь. Тобі точно час за грати. Або до лікаря.

Умиваєшся холодною водою. Забагато думок і ти на межі нервового зриву. Бо зламати себе своїми ж руками - це вершина майстерності. Весь час думаєш і думаєш багато всяких нісенітниць, щоб не думати про головне – Марію. Марія. Ти вперше подумки її так називаєш. Відчуття, наче в машині з тобою була Марія, а в клас зайшла Маша. Ні, дівчина весь час була собою. Просто твоє сприйняття її змінилося в класі. Вона була тобі симпатична, хоч як ти не викидуй дівчину з голови. Просто Марія була тією самою. То у Марії були ті дорослі очі і те бажання послати весь світ і тебе в тому числі. А Маша була твоєю ученицею, дурна ти голова. 

В третій серії міні-серіалу детектив всеж радить скористатися порадами могутнього некроманта і воскресити два трупи. Хоч вони і не стануть такими, як раніше, але продовжать функціонувати. А твої принципи і здоровий глузд зараз потрібні як ніколи. Щоб ти не відчував до Марії, це не має значення. Є холодний розум, є субординація, є льодяна вода з під крану, яка добряче освіжає думки і бажання, викликане сном. Чи сном насправді?

 Час їхати до школи і час повертати себе. Ти зробиш усе, щоб твої почуття якомога скоріше вщухли. Ти маєш нести відповідальність і ніколи більше не допустити такої помилки. І ти зробиш усе, щоб виправити свої вчинки, і більше не дозволиш брати почуттям гору над розумом. 

Маша

Яка цікава тема уроку. «Як я провів літо». Зараз, Романе Сергійовичу, я напишу, як я провела літо.

Почався четвертий урок. Англійська. Я ніколи не розуміла, як можна вивчити іншу мову. Пам’ятаю, у четвертому класі було домашнє завдання вивчити вірш. Маленьку англійську лічилку. І я ж хотіла вивчити. У школі в мене ще з початкових класів погано все йшло в сенсі навчання. Одна вчителька навідь вважала мене не до кінця розвиненою. Може так і є. На математиці я вирішувала рівняння хоч і правильно, але набагато пізніше інших. Реально на багато пізніше. І не тільки на математиці. Так було на всіх предметах. Коли мені задавали якесь питання, я довго не відповідала на нього, бо мій мозок чомусь вирішив не поспішати сприймати і оброблювати інформацію. Жив у своєму ритмі. Працював у своєму темпі. І поки я знаходила, підкреслю, правильну відповідь на деякі питання, мене уже опереджали інші однокласники. І я засвоїла просту істину, яку посіяли у мою дитячу голову вчителі – я дурна. Така ж сама, як і моя мама-пиячка. Це любила повторювати моя класна керівничка молодших класів. А у п’ятому класною керівничкою стала Надія Максимівна. Вона була одночасно і суровою, і розуміючою. Вона знала, що від мене не дочекатися хороших оцінок і конструктивних відповідей, тому залишала мене у спокої. Ставила оцінку хоч і нижче середнього, але не «2». І на тому дякую. Так от, вивчити хотіла я той вірш, щоб доказати попередній вчительці, що я щось можу. І я вчила, декілька днів і вечорів вчила-вчила-вчила. І пусто. Я не знала як правильно читати і вимовляти деякі слова. І нічого не могла запам’ятати. Скільки б я не повторювала маленький легкий вірш, все було марно. І тоді я зрозуміла, що я дійсно не спроможна. Дійсно така, як про мене казала перша вчителька. Тому після того і не вчила нічого. Тільки читала літературу, яка була цікавою особисто мені, тому на уроках мови і літератури не завжди була активною. Та це були єдині предмети, по яким мені ставили оцінку вище середнього. Бо деякі роботи письменників я все ж читала. І щось відповісти могла. Але звичка відповідати останньою нікуди не пішла. Іноді відповіді до мене приходять швидко, але я вже не намагаюся себе проявити і озвучувати їх. Бо від мене цього ніхто не очікує. І порушувати роками складені устої я не намагаюся. Навідь на уроках мови і літератури, які мені хочаб зрозумілі. Надія Максимівна не очікувала від мене просвітлення і я тихо седіла на її уроках, роблячи вигляд, що мене не існує. І завдання я не виконувала відповідно. Бо я ж дурна і нічого не розумію. Особливо на уроках англійської. А тут новинка сезону – Роман Сергійович, який дав усім, без виключення, завдання написати твір, підкреслю – англійською, «Як я провів літо». До речі, інші у класі старанно писали, бо якимось чином знали цю мову. У когось були репетитори, комусь у свій час допомогли батьки. Хтось краще, хтось гірше, але базові речення вони знали і використовували. Я сиділа, як завжди, на задній парті і старанно не існувала. Але ця схема була не відома новому вчителю. Усі однокласники були зайнятті описом літа: хтось був на морі, хтось підіймався на Говерлу, хтось у бабусі в селі обїдався пиріжками і рибалив. Їм було цікаво цим поділитися з новим учителем. Тому вони були нахилені до зошитів і моя непомітність перестала бути непомітною. Я відчула на собі погляд і машинально повернулася в сторону вчителя. Він дивився в мої очі. Стало трохи не по собі від тих його охрових очей. Він звернувся до мене:

- Марія, Вам особливе запрошення треба? Може я не так пояснив завдання і Ви його не зрозуміли? - запитав учитель.

- О, точно, до неї ж доходить на третій день, –  приснув зі сміху однокласник.

- Поясніть їй більш простими словами, «сидіти», «встати», їх вона розуміє, – сміялася і Юля.

У вчителя ледь змінився вираз обличчя на обурення. Це у мою сторону обурення? Чи я знову щось не до кінця зрозуміла? Він не звернув словесної уваги на однокласників і чітко, але без сурової ноти, вимовив:

- Я дав завдання написати короткий твір на тему проведеного літа. На Вашу роботу я теж чекаю. Ви ж зрозуміли завдання? – бачу сумніви у погляді. Чи ж не на справді я розумово відстала, це ти подумав, колишній любчику?

- Я зрозуміла Ваше завдання, вчителю. Але я не буду писати твір, – без різкого тону відповіла те, що було для мене очевидним. Клас теж це розумів, але їм було так щіро весело, що ніхто не міг пояснити вчителю одну важливу річ.

- Я зовсім не володію англійською мовою. Я не зможу написати, – мені здається, я чітко пояснила, у чому справа. Але вчитель чогось не хотів мене залишати у спокої і блаженному неіснуванні, він продовжив:

- А що Вам, Марія, не давало вчити мову на протязі років так семи? – Яке хороше питання, вчителю. Маю я на нього відповідь, вона точно має завершити цю безкорисну розмову. Я навідь підвелася зі свого місця, щоб донести було легше.

- Справа у тому, що я, – я постукала по парті тук-тук,–  дурна іншими словами, – я почала загинати пальці на лівій руці, – ще є синоніми тупа, дурепа, бовду..

- О, –  перервав мене вчитель, – бачу, з поняттям «синоніми» Ви всеж знайомі, то може і декілька англійських слів Вам відомі? – ледь надмінно запитав Роман Сергійович.

- Дійсно, пару слів мені такі відомі, – я сіла на своє місце, не отримавши на це дозволу, (хоча мене ніхто і встати не просив, підвелася ж я за власним бажанням), але всеж погляд учителя змусив встати назад. Учитель продовжив:

- Пишіть, Марія, ті слова, які знаєте. Але я всеж очікую твір. Від усіх у класі. Перевіримо вашу граматику і словниковий запас, – я продовжувала стояти. Учитель промасажував скроню і знову перевів погляд на мене, – сідайте, Марія. Можете приступати до роботи.

Ну нарешті. Чекала з нетерпінням. Але.. а що мені написати?

Мені не звикати бути біленькою вороною. Та, якщо честно, то мені соромно, що я не можу похвастатися своїми знаннями перед учителем. Я знаю декілька слів. Сумніваюся, що їх варто використовувати, хоча вчитель що сказав? Писати усі слова, які мені відомі. І твір він очікує. Не варто його очікування розчаровувати.

І я таки написала той нещасний твір.

Урок підходив до кінця. Усі вже здали свої роботи, тому тихо почали збирати речі. Я теж закінчила свою, встала і пішла здати листок. І я трохи занервувала. По-перше, мені доведеться на секуднуду підійти до нього. І мене це хвилює. А по-друге, мене хвилює мій зовнішній вигляд. А якщо я зараз виглядаю як страшко? А чого «якщо», я виглядаю, як страшко. Старі, затерті джинси, не змиті сліди підводки, стара футболка і, втративша колір, кофта на замку, який, до речі, відсутній. Здертий лак на нігтях, обдерті до крові кутикули. Яка ганьба. І чому мене хвилює мій зовнішній вигляд взагалі? Така, яка є. Я не обирала, з якою зовнішностю народитися. І маю такий одяг, який маю. Тому хай змириться з тим, що його костюмований естетичний спокій порушить мій вигляд.  Але підозрюю, що його в останню чергу хвилює і мій вигляд, і я в цілому. Ну зате він мені зробив куні. Є чим пишатися перед собою. Якщо хтось не зрозумів, то це був сарказм. Звичайно мені хочеться хоч трохи його зацікавити. Знаю, що зовнішність і стиль важливі в цьому плані. І на них першочергово звертають увагу. А вже потім і до внутрішнього світу справа доходить. Та мені нічим крити. У мене і світ  внутрішній слабенько пропоацьований. 

Підійшовши до столу, я відчула той самий аромат сандалу і трохи помітний запах нікотину. І мене перенесло у спогади. Ненавмисно. Просто так діють аромати на мозок людини. Пробуджують спогади, з якими ті пов’язані. І не важливо, найкращий то спогад, чи найгірший, аромат не спитає дозволу, а перенесе тебе у часи тих подій. Як і мене зараз у ту, нашу, ніч. Роман Сергійович навідь не здогадується, що у моїй голові і які кадри я бачу, коли кладу на його стіл аркуш А4, наполовину списаний моїм трохи закрученим і не структурованим почерком. Я навмисно не дивлюся в сторону вчителя. Тільки відчуваю той запах. І мимолітний погляд вчителя на собі. Настільки мимолітний, що здається, наче його і не було. Швидко повертаюся на своє місце і теж збираю у старий джинсовий чорний рюкзак з кишенями карго свої речі. Власне річ - ручку, бо підручника з предмету я не маю. І зошит раніше мені теж був не потрібний. А староста класу ще на почату уроку всім роздала аркуші для самостійної роботи.

До кінця уроку пару хвилин. Я дивлюся на вчителя: у його руці мій «твір» і він знову масує скроню вільною рукою. А ще я помічаю морщинку на його лобі. І светр з коміром, що йому сильно пасує і підкреслює довгу шию. У нього густе, трохи кудряве, каштанове волосся. Чіткі риси обличчя. Темні очі. І які ж у нього руки. У денному світлі його бачити навідь краще. Він виглядає довершеною картиною майстерного художника. Усе у нього ладне. Я виглядаю наброском п’яного маляра, з якого ніхто не напише картину.

 Лунає дзвінок і учні з лаконічним «до побачення» виходять в коридор. Я своїй звичці не зраджую. Збираюся виходити останньою, але учитель просить залишитися. Він усе ще тримає мій аркуш. 

Роман Сергійович

Ти не до кінця розумієш, що мають на увазі однокласники Марії. І вона сама. Невже усе так погано. Ти гортаєш класний журнал і дивишся на загальну оцінку Марії, і оцінки по іншим предметам - усюди «нижче середнього». Набагато нижче. Про що вона думає і чому так сильно не старається вчитися? Хоча у неї є батьки і власна голова на плечах, то яке тобі діло до її оцінок? Ти поки її класний керівник. І всеж діло є. Тобі дійсно цікавий її рівень англійської і над чим варто працювати. Бо ти плануєш підняти успішність в своєму класі. Або підняти Марію. Хоча може вона дійсно.. ні, вона не дурна, ти це розумієш і відчуваєш. От як пояснити, що ти це розумієш? Але до кожного учня варто знайти підхід. Чисто у педогогічних цілях. Підняти в оцінках ученицю випускного класу, у якої і попередні роки були слабкими в плані навчання – цікавий експеремент. Вона ж не може бути повною дурепою? А яке тобі діло до цього. Ну бо ти її вчитель? Ні. Класний керівник? Ні. А що тоді? Тобі її шкода? Ні, а що тоді? Вона не байдужа тобі? Так, тобто ні. Тобто вона мені байдужа. Серйозно. Розум холодний. Інтерес суто прагматичний. Інтерес, як у вчителя до обдарованого учня. Тільки обдарованого навпаки виходить? Якась дурня. Від внутрішніх конфліктів болить голова і трохи підіймається тиск, тому ти потираєш скроню. Мимоволі дивишся на дівчину і одразу відводиш погляд у журнал. Не треба про неї думати і дивитися не треба. Ось журнал, погортай його ще, можливо там щось цікаве знайдеш.

Учні починають здавати твори. У тебе зараз вікно і ти перевіриш роботи, а, заодно, і знання твого класу. Зараз вони для тебе цікавий проект. У них останній рік у школі, хочеться дати максимум знань.

До твого столу підходить Марія. Ти відводиш погляд у вікно. Гарні дерева, листя майже усе зелене, тільки трохи жовтого. Дивися у вікно, бо на дівчину дивитися заборонено, якщо тільки того не вимагає професійна справа, як ваш діалог. Почуття, нав’язані сном і картинки того сну все ще перед очима.

 Але звичайні погляди варто уникати. Ти відчуваєш, що вона зовсім поряд. Кладе аркуш до стопки і повітря змінює свої звичайні молекули на її. Це її парфуми. І ти на долю секунди переводиш погляд на неї. Вдихаєш. Одразу повертаєшся до вікна. Ще на секунду утримуєш у середині той аромат. «Як і в ту ніч» – це прозвучав не внутрішній голос, а глибока підсвідомість підкинула. Десь на підкорці зародилася ідея спогаду, а свідомість її одразу приглушила, наче то друкарська помилка. Не та буква, яку одразу видаляють.

Ти береш аркуш Марії, не тому що тобі цікаво, що вона написала, просто він перший. Читаєш… Оо офігіваєш.

Як я провила Sumer

То було дуже цікаве sumer. Був sex з дальнобійщіком.. Він пах потом і довго не міг закінчити. А коли закінчив то відмовився платити and I почала вимагати свої moniy. Але він не відавав. Тоді l вдарила його and забрала його гаманець. Поки він відходив від удару l ran. Навколо був ліс and nigth. Було дуже страшно. Темно і холодно. Він ran за мною. I думала він мене вбє бо по його крику я зрозуміла він на це здатний. Якимось чудом не далеко було старе дерево з великим дуплом. І у ньойму заховалась. Він проходив повз. I відчула наближеня смерті. Мене б ні хто не шукав. Та він пройшов повз. Було дуже страшно and I до ранку проседіла у тому дереві. Дуже хотіла пісяти. У гаманці була усього  тисяча гривень. And I була близька до того щоб померти за тисячу гривень. Ще цим summer I вперше отримала задоволення від sex. Це була хороша ніч. І той чоловік теж був хороший.

The end.

Тиск підскочив ще сильніше. І скроні ти потер ще інтенсивніше. По-перше, ти злякався за дівчину. То було читати страшно. По-друге, Що? Серйозно? Секс з пітним дальнобійщіком? Стоп, не те, «по-друге». По-друге, запас слів залишає бажати кращого. І повна відсутність розділових знаків. І той дальнобійщік не покидає думок. І помилки у тексті. Козел. Ти трохи розлютився. Ну зовсім трішки. І мав намір описану ситуація обговорити, тобто  обговорити запас слів і інші моменти тексту. Хоча кого ти обманюєш. Ти хвилюєшся за дівчину і тему безпеки її життя все ж варто підняти.

- Дякую, що ти залишилася,– почав ти діалог,– у тебе дійсно малий запас англійських слів. Ти знаєш ще якісь слова?

- Ну здогадаєтесь самі які, – авжеж, що ще ти могла б знати. Ти закотив очі.

- А крім англійського мату і грубих слів, які знати шістнадцяти річній дівчині не варто, щось ще знаєш?

- А на що Ви, дорослий розумний вчитель, від шістнадцятирічної … розраховуєте?

- На базові знання базових слів, які вивчають на протязі шкільного навчання інші учні.

– Я – не інші, я особливо обдарована.  Гордість школи, можна сказати.. – ти посміхнувся цій простоті самоприниження через гумор, і все ж,

– Думаю, тобі варто попрацювати над словниковим запасом. І ще де-що дуже важливе. Набагато важливіше, Марія, за твір і словниковий запас. Чому ти Цим займаєшся? Це великий ризик для твого життя і здоров’я. Я думаю, ти достатньо доросла, щоб це зрозуміти. Чи не так?

- А ще достатньо доросла, щоб розпізнати просту маніпуляцію словами. Чи не так, Романе Сергіїчу*

– Ні, не так. Я не намагаюся маніпулювати. Тільки хочу пояснити, що деякі речі можуть бути досить небезпечні для дорослих людей, не кажучи вже про підлітків. Як ти думаєш, наскільки розумно буде поговорити з твоїми батьками про твоє невелике хобі?

– Цікаво буде побачити, як батьки мої відреагують на те, звідки Вам стало відомої про це. І не тільки батьки, а усі в школі і поза межами.

– А я готовий ризикнути репутацією. Бо мені зовсім не імпонує те, що відбувається у твоєму житті за межами школи. 

– Навіщо? Ви створюєте зайві, нікому непотрібні проблеми. А особливо вони непотрібні мені. Вірите? Я не скажу вам за це дякую, Романе Сергіїчу, залиште це там, де йому і місце. Поза межами школи. І не треба Вам псувати моє життя. І вплутувати свої чесноти і незрозуміло що ще. Що вас так тривожить? Секс неповнолітньої за її згодою? Проституція в цілому? Чи чоловіки, які користуються сексуальними послугами жінок?

– Твоя безпека, – бо це дійсно те, що хвилює тебе найбільше.

– Я не буду в безпеці чи в комфорті, якщо ви поставите на вуха усіх звісткою, що ось ця ось і без того особливо обдарована дівчина ще і хвойда, раз займається проституцією. Ви цим мені зробите тільки гірше. І може це і не честно, але якщо Ви захочете щось таке уткнути, то я не залишуся осторонь. Мені втрачати буде нічого, тому я вам зіпсую усе ваше майбутнє, та, як мінімум, кар’єру вчителя. Я не маленька дурненька дівчинка, яка зовсім нічого не розуміє. Та якщо ви тільки спробуєте натякнути про моє особисте життя комусь, будь то соціальні працівники, батьки чи ще хтось, я вам обіцяю, що з того моменту і ваше життя перестане бути безтурботним. 

- Я не хочу псувати твоє життя. Я намагаюся його вберегти. Від людей подібних тому дальнобійщіку.

Тут Марія просто розсміялася. Ви обидва стояли майже близько, навпроти один одного. І кожен намагався донести свою правду. З твого боку найправильніше, це звернутися до соціальної служби, щоб ті перевірили виконання батьками своїх обов’язків, бо ти зі зрозумілих причин впевнений, що все не добре. Але і в словах дівчини є своя правда. Якщо про її позакласні заняття дізнаються, то це обов’язково стане  проти дівчини. Обговорення, плітки і інші раче, які суспільство так любить. Ти не боїшся поставити під питання свою вчтительську справу. Ти маєш і фінансову подушку, і авторетет. Та готовий будеш сам піти зі школи. Хоча тобі соромитися не має чого. Як би сильно ти себе не засуджував, все ж головою ти розумієш, що ти нічого поганого не робив дівчині. Твоя совість майже чиста. Головне зараз –  це відповідальність, яка повністю лежить на тобі. І ця відповідальність за ціле життя. Але Марія не розділяє твоїх хвилювань. Ні, вона просто сміється.

– Цікаво, Романе Сергіїчу, скільки вам знадобилося років, щоб перестати вірити в Санту і його ельфів? 

– До чого ти це?, – а їй все сміятися б.

– Ну бо коли на заборі член малюють, це ж не значить, що у дворі купа членів. Заходиш за ворота, а на подвір’ї дрова.

– Дуже хороша народна творчість, але все ж поясни.

– Не було у мене ніяких дальнобійщіків, Романе Сергіїчу. Ми ж уже зрозуміли з вами, що я не надійний оповідач. Просто вигадала.

– Ти серйозно? – знала б вона, що ти відчув страх за неї, коли читав. 

– Про дальнобійщіка – вигадка. Мені ж не звикати вигадувати, чи не вам, або краще, тобі, про це знати? Але про хорошу ніч з одним цікавим клієнтом – правда. Мені тоді дуже сподобалося. Було незвично. Так ще ніколи ні з ким не було.

- Маша, – ти знову потер скроні, – я зробив велику помилку, коли вирішив купити твій час. Я думаю, нам не варто повертатися до цих розмов,– дівчина відвела погляд і гучніше звичайного вдихнула та видихнула.

– Авжеж, Романе Сергійовичу, це була просто помилка, так?

– Так, Марія, це наша помилка. Але все ж в більшості моя. Я залишу твоє життя в таємниці. Але якщо тобі просто зараз потрібна допомога чи підтримка, ти можеш звертатися до мене. І все ж було б добре, якби ти облишила свою справу і почала жити як нормальні підлітки. Якщо тобі потрібна будь-яка допомога, можеш звернутися просто зараз.

–  Якщо це все, то до побачення?  У мене інший урок, маю йти, – коли це її хвилювало запізнення на урок?

–  Так. До побачення. Якщо тобі точно нічого більше сказати.

– На сто відсотків мені більше нічого сказати. 

Вона пішла, а ти намагався обдумати, чи міг ти щось не те сказати, бо тобі здалося, що запал дівчини під кінець діалогу спав і вона стала більш сумною. Чи тобі просто могло здатися?

/ Романе Сергіїчу*, а не Сергійовичу. Я вважаю, що в простому діалозі більш доречно показати спрощену форму звертання. Так, як ми говоримо в житті.