Костя спав солодко. Йому снилися теплі руки, обійми, доторки і такі поцілунки, що стало соромно і ніяково, а ще дуже приємно. Такого Костя не очікував. Підсвідомість його вже підводила. А тепер почала знущатися, бо водночас він відчував неприйняття цих бажань. І страх. Змішані почуття найнеприємніша особливість дорослого організму. Бо ти сам, розумна людина, не можеш визначити, що насправді ти відчуваєш і як діяти, до яких емоцій дослухатися.

Після цього сну варто було помитися. 

Він розтопив грубу і дочекався, коли вода нагріється. Відчував себе занадто брудним. Тричі намилювався лавандовим милом. Коли нарешті освіжився тілом і розумом, то пішов перевірити двері – зачинено. Тоді пішов шукати гроші. Але і скрині не піддавалися зусиллям і не відкривалися, навідь після маніпуляцій з веретеном і замком. Не зламався. Дійсно, магія.

 Тоді він ходив по хаті з кута у кут, роздивлявся по сторонам. Раптом звернув увагу на в’язки трави. А що, якщо приготувати заспокійливий чай? Дуже заспокійливий чай для господаря дому. 

Він бачив, з яких пучків той зривав сухоцвіт і як розмелював, щоб приготувати заспокійливий напій. Ідея була притягнута за вуха і головне було не перестаратися. Та все ж спробувати варто. 

Він приготує чай для сну і зробить його міцнішим ніж зазвичай, більше часу буде настоювати, от і все. А потім тихенько понишпорить по кишеням в пошуку ключа. Тихенько піде. Він потім обов’язково повернеться і вибачиться. Але зараз необхідно вернутися до звичайного життя. Чому Василь цього не може зрозуміти і випустити?

Приступив до чайної церемонії. Роздрібнив суху ромашку, мелісу, м’яту, про всяк випадок лаванду і жасмин. Вже трохи почав розбиратися у тих травах завдяки Василю. Залив гарячою водою і накрив. 

Згадав, що за невеликою шторкою в стіні декілька маленьких полиць з мазями і мікстурами. Знайшов настоянку глоду. Пам’ятав, як мама колись таку додавала до чаю, щоб швидше заснути. Здається мамі вистачало чайної ложки. Він додав дві. Щоб швидше подіяло і щоб не переборщити. Подумавши, линув ще пів ложки до заварника. Все, тепер настоюватися. 

Щоб не було так соромно тікати, вирішив приготувати вечерю для Василя. В чугунок нарізав трохи сала, яке було в баночці під половицями в сінях. Ще там були різні засоли, сивуха і перцева горілка. Вирішив взяти огірочки. Також нарізав моркви і теж поклав до сала, перчик, лавровий листок і на гору картоплі. Мало бути смачно. Поставив в вугілля до груби, де вогонь вже догорів. Сів читати. За книгою час пролетів непомітно.

 Почувся скрип дверей, повернувся Василь. У Кості йойкнуло сердце. Невже це їх останній вечір?

Костя старався робити вигляд що все у порядку і як зазвичай. Поки накривав на стіл до чаю, запитав:

- Як твої справи сьогодні?

- Не сталося нічого поганого і добре.

- Я нам чай приготовив і картоплю на вечерю. Поїси?

- З задоволенням, якщо ти приготував, – чоловік не це хотів сказати, в словах звичайно нічого поганого не було, але вони здалися недоречними або не підходящіми, вони переглянулися.

Хлопець взяв маленький рогач, достав чугунчик з грубки, поставив на стіл. Донісся не надто приємний запах. Василь заглянув в середину, він честно хотів сказати, що все не так вже і погано і їсти можна, але це б була брехня чистого ґатунку. Чорне вугілля є хорошим оксидантом, але це було щось страшне. На обличчі Кості прочиталося розчарування. Василь не хотів його засмучувати.

- Можливо з середини добре пропеклося? Давай перевіримо? – зняв верхній шар чогось твердого і чорного, але далі було те саме, цю страву вже не врятувати.

- Я хотів зробити тобі приємно приготувавши вечерю, але, мабудь, зачитався і не помітив, як воно згоріло. Вибач.

- Та що ти, пусте. Я сам усе приготую.

- Ще я заварив чай, хочеш скуштувати, – повільніше звичайного вимовив хлопець, і з кожним словом йому хотілося все менше закінчувати речення. Совість розігралася не на жарт і він уже думав дати задню, але Василь погодився, сам взяв заварник та чашки. І почув ще один, тонкий, але підозрілий запах. 

З чаєм було щось не так. Чи варто пити? Звичайно нічого з ним не трапиться поганого, але чи знає Костя про трави, які він поклав туди і їх дію, якщо ні, то пити не варто. А якщо знає, то він навмисно поклав це, але навіщо? Може всеж по незнанню?

Костя вагався і наливав скоріше автоматично ніж повністю свідомо, наче ж і хотів здійснити задумане, але за свої дії незрозуміло чого брав сором. Невже він помиляється і це дійсно для його блага?

 Почуття казали, що чоловік тільки турбується про нього і хоче кращого. Не бреше, не може брехати. Розум надсилав логічні контр-аргументи: якщо допомагають, то в заручниках не тримають і таємниці не в’ють. Треба робити те, що задумав. Костя розливав чай по чашкам і руки зовсім трохи тремтіли. Він не звик обманювати. Хвилювання і не притаманну поведінку не можна було не помітити. 

Василь вже зрозумів, що щось не чисто в цьому чаю, і тільки підтвердив свої підозри. Хлопець щось задумав. 

Аромат напою розтікся кімнатою і чоловік розбив його на ноти: м’яту і мелісу одразу впізнав, лаванду теж, потім інши трави, дуже заспокійливий чай. 

Тільки от одна тонка нота сюди не вписувалася. Якщо Василь не помиляється, то варто провчити хлопця. Василь взяв свою чашку і легенько, непомітно провів рукою по краям, з пари витяг декілька компонентів які затьмарювали розум. Тепер він міг пити чайок спокійно і спостерігати. Нічого страшного Кості не світило, Василь був у цому впевнений. Тільки трохи нових відчуттів.

 Він спокійно пив зі своєї чашки і спостерігав. Але Костя звичайно не спішив пити. І не дивно.

- Чому ти не п’єш?, – відсьорбуючи запитав чоловік.

- Щось не хочу чаю.

- Він смачний. Міцний. Ти добре постарався, витримав. Чудовий, правда, спробуй.

Костя хвилювався. Його запідозрили? 

Василь зробив пару ковтків і цього було замало. Костя був впевнений, що у випадку чого буде себе контролювати і обережно, щоб відвести підозри, бо було вже пізно здавати назад, відпив. Ну і бридота. Гіркий і міцний.

- Ну як? - уважно придивився Василь

- Нормальненько, – відсьорбнув ще. 

Василь, як справжній змій, зачаровував його поглядом, наче гіпнотизував. Під таким тиском важко було щось робити і Костя пив ще: «Головне, тримай себе в руках, не спи, не засинай». Але спати не хотілося. Може він дарма хвилюється і чай не діє? Зробив ще ковток. 

Василь спокійно допитав свій і налив іншу порцію. Провів ту ж махінацію, забрав зайве і відпив. Чай дійсно трохи розслабляв. А от зіниці Кості злегка розширилися, трохи більші стали ніж зазвичай. Василь не помітив цього і продовжував напирати:

- Щось сьогодні ти повільно п’єш, я от уже другу взяв, дуже смачно, пий, – і Костя пив. 

А потім «чай» подіяв.

 Костя думав так гучно, що голова здавалася роздутою, як кулька. Костя уважно роздивлявся тріщинки на печі і слідкував за неймовірно швидким павуком, турбо-павуком. Зі сторони це виглядало інакше. Костя просто сидів і не рухався, дивлячись перед собою в одну точку. Василь трохи посміявся і пішов вмитися та переодягтися.

Кості було добре. Свічка так смішно горіла, що Костя сміявся до спазмів у животі: «Весело ж тобі», – думав Василь.

Хлопець же такого шоу від вогню ще не бачив. Вогонь горів у вогні і вогняно палив гнітик, а гнітик гнівно гнітився. Ото умора.

А потім Костя перевів погляд з гнітика на тінь Василя. Той саме знімав светр. І це було вже занадто. Попереднє затуманення його полишило, наступила тиша і усвідомлення. Василь дуже гарний. І привабливий. У нього рельєфні м’язи і широкі плечі. Та він просто секс.

Василь відчув спиною на собі погляд. А потім відчув, як ззаду підійшов Костя, як обійняв. Як руками обвив торс і склав долоні внизу живота, біля поясу. Сердце забилося частіше, дихання пришвидчилося і тілу стало спекотніше. Костя вдихав запах тіла Василя. Носом втягував аромат і це лоскотало чутливу до сторонніх дій шкіру. І цю мить переривати не хотілося, але довелося. Костя не в собі і це може на ньому погано сказатися, а свої почуття варто тримати при собі. Чоловік узяв руки хлопця своїми і акуратно відняв від живота, повернувся до нього. Зіниці у того були великі. Поганий знак.

- Костя, ти маєш лягти спати.

- Ні, це ти мав спати, а я б знайшов ключ і пішов би.

- У тебе марення

- Ні, я серьйозно.

- Добре, хай так, та зараз треба спати.

- Але тільки с тобою.

- Я і так сплю с тобою на одному ліжку, ходімо. Лягай, я вкрию тебе ковдрою

- І ляжеш поряд?

- Так, як і завжди, засинай.

Василь ліг поряд. Спокійно і тихо. Наче минулося. Неспокійно було Кості. Він відчував тілесну потребу фізичних відчуттів, а поряд був об'єкт раптового бажання. 

 Фантазія малювала картини надто відверті. Костя бачив себе на колінах перед стоячим Василем. Пах навпроти рота і Костя б спробував зробити непристойну річ. Але з Василем можна. З ним можна усе. 

Варто зробити щось з бажанням прямо зараз. Він не відчував таку потребу ще з часів підліткового віку, коли гормони били через край. І в нього встав. 

Костя простягнув руку до ковдри Василя і закинув її. Василь хотів встати і підняти, та Костя тією ж рукою вклав чоловіка назад і забрався на нього. Василь завмер. Костя опустився до губ, але Василь не дав себе поцілувати і відвернувся, хотів скинути з себе Костю. Та тей, не отримавши поцілунку, опустився до шиї і цілував; доріжкою з цілунків спускався до грудей і по животу. Цілував Василя Костя. Та саме Костя був збуджений як ніколи і вже не міг відірватися від гладкої і ніжної шкіри об’єкта своїх бажань. А Василь на секунду поринув у почуття, вони закрутили голову. Хотілося все відкинути і будь що буде. Хай Костя продовжує, чоловіку ж це подобається і Кості теж зараз добре. Зараз. А потім? Як прийде до тями?

 Збуджуючу пелену з очей зняла свідомість і справжні почуття до хлопця. Так не можна. Не з ним, ні з будь-ким іншим. Близькість має бути між людьми з повною тверезою свідомістю, а в ідеальному уявленні Василя – між кохаючими один одного партнерами, між подружжям, але не так, не в таких обставинах. 

Він уже хотів встати і піти подалі від подразника, коли хлопець відтягнув його штани і трохи оголив те, що оголяти не можна. В цей момент Костя зрозумів, що у чоловіка теж ерекція і досить непогана.

 Він облизував сухі губи, усвідомив бажання відчути у собі член. Але за нахлинувшим збудженням і розігравшоюся фантазією прийшло фантомне відчуття. Наче з усередині усе розривається. Стало так боляче, що хлопець закричав і впав на своє місце. Відключився.

 Василь не очікував чогось подібного. Обдивився хлопця, той просто заснув, з ним усе було добре.

 Ну нарешті тортура закінчилася і Василь міг спокійно видихнути. Але ерекція іти не збиралася. І чоловік просто лежав, відчуваючи найбільш недоречне бажання і ненавидів себе за це. Та вдіяти нічого не міг. Просто лежав. Не хотів торкатися себе, щоб не поринути у бентажність відчуттів і почуттів. Щоб не тонути ще глибше у цій трясовині. Потім він усе ж зміг заснути.

Костя прокинувся раптово. Різко розплющив очі – було темно. Роздивився, коли очі звикли до темені. Поряд спокійно спав Василь. Спав. Костя пам’ятав свої дії, викликані дивним чаєм. Кості було ніяково. І він відчував себе ще більш брудним від цього. Не міг себе стримати, поводився, як хвойда. Сам потерпів від зґвалтування, а тепер став таким, що ледь не зґвалтував? Лишатися було не можна. Треба було тікати, але спершу пошукати гроші або ключ, абощо. 

Встав тихенько. Понишпорив по кишеням Василя. Знайшов таки маленький ключик. До дверей він не підходив, благо, ті, на диво, виявилися відчинені. Та треба було щось одягти. Швидко вдягнувся у завеликий для нього одяг Василя. Взув його чоботи. До великої скрині ключ теж не підійшов. А от до меншої, тої, що у хаті була – ідеально. Тихо відчинив замок, прокрутувши ключа. Заскрипіла кришка скрині. У Кості ледь не зупинилося сердце. Василь не прокинувся. Костя видихнув. Почав перебирати що там є: рушники, чистий одяг, вже відомий костюм, щось завернуте у невелику матерію. Телефон і гроші. Що? Телефон? Мобільний, звичайний, кнопочний, але телефон. Ще був павербанк і USB. Чому ж тоді чоловік не дав зателефонувати батькам, коли мав телефон? Чому приховав це від хлопця?

 З сильною образою забрав мобільний пристрій і трохи грошей на дорогу, а потім ще трохи, як моральну компенсацію. Тихесенько закрив скриню і пішов геть.

Була морозна ніч. Під ногами рипів сніг. За домом, выявилось, був сарай і огорожа. Чутно було вівць. Судячи з розміру загону і сараю, стадо було велике. Дороги як такої не було. Усе замів сніг, що тепер поблискував сріблом від сяйва зірок.

 Костя майже ніколи не був за межами міста вдень. Вночі не був взагалі і таке нічне небо не бачив. Міріади туманних скупчень, Молочний шлях, сузір’я, які він бачив тільки у підручниках астрономії у школі? І чому раніше він ніколи навідь не задумувався, що пропускає стільки прекрасного у житті. 

Він би і надалі продовжив милуватися тим небесним дивом, та треба було іти. В яку сторону, Костя не знав, вирішив довіритися інтуїції. Ліс же не безкінечний? Рано чи піздно він би вибрався. Спробував набрати матір, поки йшов, та сигнал був не стабільний. Невдавалося встановити з’єднання. Чим далі ішов, тим важче було – сніговий покрив ставав вищим, піднявся вітер, який заважав просуватися уперед. Чулися рухи якихось тварин. Ставало страшно. А сили з кожним кроком його зрадницьки покидали. Тяжчали повіки, йому хотілося спати, ноги ставали ватними, що з ним відбувається? Він уже ледь міг іти, спробував ще раз набрати маму, ледве мав сили натискати кнопки, почув гудки, невже вдалося?

«Мамо, це я, чуєш? Зі мною усе добре», – але шум зв’язку заважав розібрати слова. Костя не розумів, що йому кажуть на тому кінці проводу, чи то «недоречні жарти», чи «ви не туди телефонуєте» і слухавку поклали. Варто зателефонувати у поліцію, та пальці вже не слухаються, телефон упав кудись у сніг, а за ним упав і сам Костя, вже не маючи сил піднятися.

***

Прокинувшись і не знайшовши поряд Костю Василь запалив свічу, з безладу у кімнаті усе зрозумів.  Утік, і це дуже погано. Варто терміново його знайти, щоб не сталося лиха.

 Василь одразу, як тільки вийшов на подвір’я, обернувся пугачем і злетів. Летів по слідам чобіт на снігу. Був сам не свій. Зрозумів, що нізащо не хоче втратити того, хто душу зігрів. Того, до кого сердце уже давно не байдуже.

 За три милі побачив, засніженого і ледь тримаючого життя, хлопця. Опустився до дороги, обернувся собою. Підбіг до Кості. Намалював декілька рун життя на його лобі і біля сердця, але це майже не допомагало. Хлопець задалеко відійшов від магічного бар’єру чоловіка. Чорт. Варто влити в нього якомога більше жіттевих сил і енергії.

- Костя, чуєш мене? Пробач.

А тоді чоловік сів поряд, поклав хлопця на свої коліна, підняв його обличчя за підборіддя до себе, трохи натис на щоки, відкриваючи рота, та нахилився ближче. Накрив його губи своїми. Вдихнув у нього срібне прозоре димне сяйво. І продовжив тримати свої губи на його, проштовхуючи енергію у середину Кості, не даючи їй вийти і розвіятися. 

Костя розплющив очі. І якийсь час не рухався, намагався зрозуміти, що відбувається. Відчуття були, наче вкололи конячку дозу адреналіну. Почало усього трусити. А ще над ним нависав, з заплющеними очима, Василь і цілував його. Глибоко і відверто, так, наче хотів пробратися до самого нутра Кості, в середину.

 Василь не одразу відчув на собі погляд, а коли відчув, то спокійно – спокійно зовні, бо у середині закручувався ураган почуттів – відсторонився.

- Більше не тікай від мене, поки не прийде час. Повертаємося додому.

Чоловік намалював руну обертання, і перетворив Костю на маленького   видру, а сам обернувся пугачем, взяв видру за загривок і поніс у хижину в лісі.