Весь час у снах бачив брунатного пугача.

А потім прокинувся.

Спочатку не розумів, хто він і де знаходиться.

 У приміщенні було ледь видно. Горів вогонь в невеликий грубі.

 Костя починав згадувати себе. Він студент. Вивчає історію. Йому подобається сус… Тут він відчув уже не сильно помітний, але все ще не приємний біль в низу живота і під ребрами. І він пригадав. У середині заскрипіло. Але тепер його цікавило, де він зараз? Почав роздивлятися по сторонам. 

Він лежав на великій постелі, вкритий теплим ліжником, який трохи пахнув вівцями з зоопарку, куди його водила мама у дитинстві. На стіні висів схожий, старий, місцями затертий, з поперечносмугастим візерунком. Ще один, менший і вужчий, був на лаві біля стіни.

 Дерев’яні стіни, а під стелею, біля невеликої печі з грубою, розмістилася крива драбинка, на який густо розвісили пучки різних сухих трав. Костя упізнав ромашку і лаванду, ще суниці. Назви інших були йому не відомі. Це ними так пахло в будинку. І ще свіжозрубленими дровами, що лежали поряд з грубкою. Пахло трохи вогнем. Ще на стіні висіло декілька гірлянд грибів.

 Його очі вже звикли до скудного світла вогню і він більш-менш зміг роздивитися кімнату. Було незвично, навідь бідно. Якось застріло. Але все рівно тепло і затишно. Але де? Де це все було?

Костя вирішив встати і пройтися. Підняв важку для нього ковдру і побачив на собі не свій одяг. Тільки сірувату сорочку і такі ж вільні штани. Тканина була трохи груба, але на дотик стало зрозуміло, що це натуральний льон. В магазинах такий одяг коштував дорого і така піжама добряче б вдарила по гаманцю, пограбувавши його місяця на три.

 Ноги були босі. А підлога прохолодною. 

За дерев’яною рамою вікна виднілися сугроби снігу.

 Піднявшись і зробивши пару кроків Костю почало вести. Але цікавість брала гору. Він тримав рівновагу за рахунок руки на стіні, так і ішов – потроху. Відчувалася слабкість у ногах і їх трясло. І ріжуча біль нижче поясниці посилилася. 

Дійшов до дверей, відчинив зі скрипом і ввійшов у невеликі сіні. Було темно. І холодно. Стояло декілька скринь і драбинка на горище. Пахло трохи курами і соломою. З вуличних дверей тягнуло холодом. Через пару повільних кроків нарешті дійшов до дверей. Відчинив. Порив морозного вітру вдарив в лице, а від занадто концентрованого свіжого повітря в голові відчулося нове запаморочення. І швидке приближення до землі. Костя зомлів і падав. Але так і не дістався промерзлого ґрунту. Щось з’явилося поряд і підхопило обома руками – під коліна і спину – і підняло до себе. Костя відчув холод від чужого тіла. Запах смоли і дерева, щокою – трохи запорошене снігом хутро на комірі кожуха.

- Прокинувся нарешті, – незнайомий низький голос констатував, – навіщо ж було поспішати підійматися? Слабкий ще. Тим паче холодно. Застудишся.

Чоловік, а це саме чоловік заніс на руках його да будинку, обережно посадив хлопця на ліжко.

- Поседи, або, – він трохи задумався, – краще все ж ляж, помалу, обережно, а я зараз,– незнайомець підійшов до столу і запалив свічку. Стало світліше.

 Потім він відчинив грубку і поклав до неї пару полінець. З дерев’яного відра вирізьбленим черпаком набрав воду і налив її у чайник. Поставив той на залізну плиту над грубою, прибираючи один з п’яти дисків на ній. Зачинив двері. Зняв хутрову шапку і вівчаний кожух. Залишився у обпоясаних штанях і в’язаному светрі-туниці. І в трохи дивацькому взутті. Шкіряна підошва і нижня частина були грубими, а далі йшла зшита хитромудро шкіра, яка мотузками обмотувалася і так кріпилася до ікр.

Коли світло великої свічки заповнило кімнату, то Кості відкрився більший кругозір. Не тільки на побуд, а і на господяря. Дивний одяг місцевого зїхавшого з глузду зовсім не в’язався з його зовнішностю. Підтягнуте тіло, міцні руки і торс, зачісане волосся, заплетене акуратно і перетягнуте стрічкою. Невелика, ривно стрижена борода. Темно-карі очі.

 Костя мовчав і все більше вивчав кімнату. Була там ще невелика полиця в декілька рядів, на якій стояв різноманітний глиняний посуд різного розміру і декілька товкачиків. Була ще одна різьблена скриня, з якої саме зараз незнайомець діставав щось складене акуратно. А діставши, підніс до ліжка і протягнув Кості. Дивився так уважно на хлопця.

- Не бійся мене. Це теплий желет із шерсті моїх овечок. А ще тут в’язані шкарпетки і домашні капці, щоб ти ноги не озноби́в. Якщо вже будеш вставати, то взувай їх, та на вулицю поки не виходь. Там холодно, а я не закінчив робити тобі теплий одяг.

Костя прийняв речі від чоловіка. На вигляд йому було тридцять п’ять, може тридцять сім років. Він здався доброзичливим. Але загадковість незнайомця сіяла недовіру. Костя не хотів привертати багато уваги до себе і не знав з чого почати діалог. Хоча почати хотів. По-перше, його цікавило, де він і хто господарь будинку, який по всьому вигляду врятував хлопця і доглядав за ним. По-друге, що сталося з його ґвалтівниками і скільки часу він був у снах? І по-третє, як скоро він зможе повернутися до міста, треба ж подзвонити мамі. Але чомусь, замість найбільш хвилюючих, Костя запитав:

- Де –«де я знаходжусь і хто ви?»,–  де мій одяг і телефон?

Після короткої тиші, господарь, що саме заварював трав’яний чай і готував чашки, відповів, що одяг був надто забруднений, а деякий повністю не придатний для подальшого користування.

- А телефон? Я хочу подзвонити мамі і сказати, що зі мною вже все добре.

- Немає, –  дещо грубо відповів чоловік, – тобто його не було при тобі, я не знайшов поряд нічого, коли побачив тебе там. Ось, краще випий заспокійливого чаю з м’ятою і медом. Твоєму організму необхідний цукор. Поки ти спав, я поїв тебе теплою водою з медом, щоб ти не помер від спраги і голоду. Зараз теж випий трохи чаю, а я приготую нам щось на вечерю. Ти ж відчуваєш голод?

- Не знаю, трохи, мабудь. Не можу зрозуміти.

- Не страшно, скоро почуєш запах їжі і зрозумієш, наскільки ти голодний.

Костя потроху відсьорбував теплий чай з керамічної чашки і брав мед з маленької посудинки дерев’яною ложечкою. Чай дійсно його розслабив і він спокійно, без зайвих думок, спостерігав як господарь порається біля грубки з маленьким чугунком. Ставить його на стіл, розкладає посуд, а з печі дістає свіжозпечений хліб. Запах хлібу швидко заповнив кімнату і Костя дійсно відчув обіцяний голод. Але встати з ліжка і сісти за стіл йому не дозволили. Господарь набрав трохи їди в посудинку, захопив ложку і шмат хліба. Розставив це на невеликий дерев’яний підніс і поставив його Кості на коліна. Сказав, щоб хліб їв ламаним, а кашу не забував студити. В ній знайшлося трохи м’яса, але смак не згадувався. Чоловік сказав, що то качине м’ясо. Качку Кості не доводилося до цього куштувати.

Так проходили їх вечори. За спільною вечерею, точніше їв Костя, а господарь був поряд і допомагав, а сам їв пізніше – за столом. Вдень же господарь ходив по справах. Збирав хмиз і рубав дрова; порався по господарству і готував їжу для них обох. Костя не бачив, як той виходив з дому, бо робив чоловік це ще затемна. І повертався ввечері. І весь цей час Костя нудьгувався. Він став потроху вставати без падіннь і знепритомлень. Болі стало менше, бо на ніч його рани і синці на тілі змащував якоюсь мазюкою чоловік. Костя не дуже вірив, що мазь здатна зростити зламані ребра, а от його ребра були іншої думки, бо вони добре зросталося. Ті рани, про які Косяі згадувати не хотів, теж змащувалися трохи іншою мазюкою. Змащував їх сам Костя. Йому було соромно перед чоловіком за своє положення. І Костя все думав, що коли він був непритомний, то виходить чоловік все це робив сам? Костю такі думки бентежили і нервували. Це принижувало його гідність і в очах чоловіка робило слабким. Тим паче він таким і був. Слабким. Він не зміг за себе постояти і через кволость свого характеру опустився нижче рівня плінтусу. Сором і провина, відчуття втраченої гордості і розтоптаність душі. А тут ще і кожен вечір треба себе мастити тими мазюками. Та якщо бути відвертим до самого себе, то вони допомагали і очаг болі проходив, і рани лікувалися.

У вільний час, а часу у Кості кожного дня було багато, він себе дуже накручував. Надодачу займався добрячим, хоч і мисленним, самокатуванням. Тому, через сором, розмови з чоловіком майже не складалися. Тільки з ініціативи чоловіка – короткі прості питання на кшталт: «як ти себе почуваєш?», «як твій день пройшов?», «ти вже добре ходиш», «я майже закінчив готувати твій одяг».

Доречі, за піччю, чого Костя одразу, через ракурс, не помітив, був цілий ткацький завод – жартував подумки хлопець. Насправді ж в кутку стояло старе приладдя, яким користувалася мабудь бабуся Костіної бабусі. В тому куті стояв інструмент, на якому пряли, здається, прялом він і називався, але Костя погано пам’ятав. І подібні цьому. Була ще стара машинка для шиття, яка не вписувалася у спільну атмосферу. Стільчик, на якому господарь, мабуть, раннім ранком, під свічку, лаштував для Кості зимовий одяг, закрившись за пічкою і відділивши себе від іншої частини хатини шторкою. Куток той був і не великим, і не не малим. Кості подобалося це місце. Там і дерев’яний таз для прання був і ребриста дошка. На стіні полиця з лавандовим і мятним милом. Також Костя користувався мятною настійкою для полоскання рота і вмивався в іншому, трохи меншому тазу, вже нагрітою з ранку водою.

 Також Костя звичайно виходив на подвір’я, на задній двір, який був для нього відкритий. Потребу туалету ніхто не відміняв. Але на саму вулицю, за межі огородженого маленьким парканчиком будинку, чи в ліс, господар поки його не пускав. Казав, що ще слабкий, ще не час, або пізніше обов’язково прогуляємося. Засинав же господарь будинку на лежанці від печі – місця там було замало і зручності так само. Костю цей факт знову ж таки ставив у не надто хороше положення, тому хлопець вирішив цим вечором поміняється місцями і віддати зручно постіль тому, кому вона належить. 

Настав четвертий сувмісний вечір. За вікном замітала хуртовина. Вило так, що гуділи вікна. Костя трохи освоївся і сам натоплював грубку та кипятив воду на чай – якраз до приходу чоловіка. Але сьогодні той трохи спізнювався і хлопець почав хвилюватися, тим паче така заметіль. Вода вже викіпіла, коли господарь зайшов, знімаючи і обтрушуючи шапку.

- Повечеряємо пізніше, я натопив баню, ходімо митися по справжньому! - закликаючи казав з посмішкою чоловік.

- У тебе баня є? Чому я її не помічав на задньому дворі?

- Вона трохи ліворуч. З двору не видно. То ходімо вже.

Костя був у жилеті і домашніх капцях, і на вулицю йти не поспішив. Чоловік здогадався у чому проблема.

- Якщо ти не проти, – і знову підняв на руки. Щоки хлопця загорілися від сорому. Він же не дитя, щоб його на руках весь час носити.

В бані пахло травами і сіном. Теплим камінем, водою, розігрітим деревом і сухоцвітами.

 Баня була поділена на дві частини. При вході в землі були дві невеликі копанки з холодною водою. Табурет і вішалка для рушників і одягу. Пару дерев’яних ведер і пригнічене світло лампади.

 Костю обережно поставили на ноги. І Костя стояв. Бо не знав, що робити далі. В містах бані були у дорогих заміських центрах відпочинку, куди звичайний студент точно не мав можливості потрапити. Вдома була ванна. А у гуртожитку старенька душова. В лазні він знову ж таки був вперше.

- Ти соромишся мене?

- Ми обидва чоловіки, я не маю соромитися.

- Але ти соромишся мене, – посміхався чоловік. Було б непогано, Костя, дізнатися як його звати. Він тебе годує, лікує і приймає у себе, а ти і імені не спитав. Ганьба твоїм манерам.

- Ну чого завмер, ти ще тут?

- Так, ..так, все нормально, я просто задумався.

- Якщо дійсно соромишся, я можу побути в будинку, а ти сам тут справишся, –чоловік уже розвернувся до виходу.

- Ні, – гучніше, чим треба зупинив його хлопець, – просто я вперше в такому місці, я не знаю, що треба робити.

- Роздягатися,– і чоловік спокійно почав знімати свій одяг: светр, чоботи, рубашку, штани, тут Костя вирішив робити теж саме – зняв жилет, свою рубашку, розувся, та лишив поки штани. Чоловік вже встиг невеликий лляний рушник обмотати на поясі і протягнув такий самий Кості, – ось, обмотай стегна, а я відвернуся.

Далі вони зайшли в саму парну. Чоловік полив розпечені камені водою з черпака, ті зашипіли і пустили густенний пар. Лава, на якій з верху можна було добряче роздягтися, а знизу поседіти, була у формі букви Г. Дерево було гаряче. Усюди висіли пучки трав. Костя забрався на верхню частину і вирішив, що краще буде полежати. Пара розігрівала шкіру, температура розширювала судини, тіло розслаблялося і мліло. Чоловік періодично поливав камені.

- Ну як? – запитав він Костю.

- Незвично.

- Побігли з розгону в воду пірнемо? Вона холодна, контраст зараз необхідний.

- Я не умію плавати.

- Тоді я нирну перший, а ти спускайся слідом, але чим швидше опуститися, тим краще. Я буду поряд і упіймаю. Не хвилюйся, довірся, все буде добре.

Не те щоб Костя прям сильно боявся потонути на глибині зо два метри приблизно, судячи з прозорого дна, але думка бути поряд з голим чоловіком, бувши самому голим при цьому, його не на жарт бентежила. Але ж якби чоловік хотів заподіяти лиха, то вже б це зробив, а не носив би його на руках у прямому сенсі. З роздумів і неприємних флешбеків його витягнув хлюпіт води. То чоловік такі пірнув. Потім винирнув, потрусивши у сторони головою, щоб зігнати воду з довгуватого темно-русого волосся і посміхнувся щіро так до хлопця.

- Пірнай, я обіцяю зловити. Треба тілу звузити судини зараз. Давай!

І Костя вирішив, що гірше вже не буде. Гризти себе за оголеність? Боятися? Соромитися? Або відкинути усе і розслабитися. Костя набрав легені повітрям, зняв рушник, видихнув і стрибнув у воду. Та виявилася крижаною. Одразу всі думки зібралися в одну - ну і водичка. Під водою очі були заплющені і він відчув в районі пояса руки, які його майже одразу підняли так, щоб плечі були на рівні води. До дна Костя не діставав. Він розплющив очі і зустрівся поглядом з очима, темними і такими глибокими. Руки чоловіка усе ще були на його поясі. Судячи з усього, чоловік ногами до дна діставав. Значить глибина меньше двох метрів. 

А потім руки чоловіка трохи додали сили, Костя подумав зайве, але нічого поганого не сталося, просто його повільно опустили і його ноги торкнулися опори. Вода була юнаку по підборіддя, тоді як чоловіку трохи вище грудей. Вони були близько один до одного. І Костя уважно вивчав обличчя напроти. Чоловік дивився тільки в очі.

- Твої руки досі мене тримають, та я вже торкнувся дна, не потону тепер.

- Так, добре,– він прибрав їх, – то що, знову грітися? Водичка до кісток проймає , – посміхався чоловік, – я вилізу з води перший і допоможу тобі.

Він вправно підтягнув своє тіло і швидко вибрався, повернувшись спиною, Костя відвів погляд. Чоловік одразу обмовився рушником і тоді вже протягнув руку Кості. Хлопцю цей жест не дуже сподобався, він же не настільки рохля, щоб не змогти самому вилізти з води. Тому так само підтягнув себе, сів на край і почав вставати, але було слизько і він посковзнувся та ледь знову не пірнув у воду вниз головою. Чоловік швидко зреагував і упіймав хлопця за руку своєю рукою. Потім підтягнув до себе.

- Ти ще не напірнався? Ха-ха, вже змерз мабудь як цуцик, бігом в баню.

На адреналіні Костя забув обмотати рушника і зайшов так. Але уважний чоловік одразу подав його. Чи засоромився Костя? Ну а як же.

Вони знову сиділи в бані, потім знову так само пірнали, тільки тепер руки на поясі чоловік не затримував. Коли знову пішли до лазні, Костя вже відчував тілесне розслаблення, а тоді чоловік запропонував масаж. Почав акуратно масажувати шию хлопця, розтирати м’язи і шкіру на спині, робив усе акуратно і ніжно. Костя так не розслаблявся мабудь ніколи. Було так добре, що тіло відреагувало теплою млостю внизу живота. Звичайно Костя не був збуджений у сексуальному плані. Просто реакція тіла на приємні і ніжні руки когось була ось такою, і що тому тілу накажеш? Тоді Костя вирішив теж зробити щось для чоловіка і запропонував зустрічний масаж. Але, через те, що був він трохи нижчим за чоловіка, то з лави для сидіння чи, тим паче з полу, було робити не зручно. Костя попросив дозволу сісти поряд. Так було зручніше. Шкіра у чоловіка виявилася гладкою і приємною на дотик, Костя старався повторювати ті ж самі рухи, що відчував на собі. Акуратно, навідь ніжно.

- Пробач, що я тебе перериваю, але якщо ти продовжиш мене так гладити, то моє тіло відреагує не так, як треба.. Краще припини. Тим паче вже пора спати.

Чоловік вийшов з лазні. Він вже не став пірнати, а, судячи зі звуку, облився з відра холодною водою. Коли Костя вийшов до нього, то чоловік уже по пояс був одягнений. Костя теж послідував прикладу і на останок облив себе з відра. Обтерся, а чоловік простягнув йому за раніше приготовлену чисту одежу, майже таку саму, як і попередня, тільки з вишитим візерунками коміром. А брудну, хоча вона не зовсім вже і брудною була, кинув в плетену корзину до прання. Костю цікавило одне тільки питання, коли вони вже заходили до будинку – як це мало б відреагувати тіло?

Після бані вони сиділи за столом. Пили суничний чай з випеченими коржиками. Було ще варення з суниць. Костя:

- Знаєш, що я мав би зробити, коли побачив тебе вперше?

- Кричати на допомогу і тікати куди подалі?

- Що? Ні звісно, в тобі загрози я не бачив. Хоча твій стиль життя мені здається ..

- Дивним?

- Не звичним. Так от, я мав би подякувати за те, що ти врятував мене. Якби не твоя допомога, я б помер на тому місці, де це все сталося. Або від втрати крові, або б звірі на непритомного б напали. Або змерз би вночі. Але звідкись взявся ти і не покинув, взяв на себе відповідальність. Лікував, і продовжуєш лікувати. Витрачаєш свій час на мене. Тому вибач, що не подякував за це.

- Хлопче, не тобі треба вибачення просити. Це я винний, що не встиг вчасно. З’явися я хоч на пів години раніше і з тобою б не сталося те, що сталося.

- Пів години? Думаєш, пів годинки мене ґвалтували до такого стану? Я думаю години три мінімум, – Костя починав язвити,– Тому ти б нічого б не зміг змінити. 

- Я не те мав на увазі, – якось зовсім понуро промовив чоловік.

- Я злюся, злюся на себе, що допустив зробити з собою таке. Це моя провина, що так сталося. Я довірив своє сердце не тому.

- Що ти маєш на увазі? – Серйозно спитав чоловік.

- Ну там було три хлопця, один з них мій сусід по кімнаті в гуртожитку був. Я мав до нього почуття. Три роки мав. Але боявся, що він їх не прийме. З нашими устроями і нормами я знав, що зізнаватися не варто, бо ми дружили, цього мені вистачало, але я трохи перебрав і зізнався. Я очікував, що мене відштовхнуть, або просто висміють. Але я не очікував такої ненависті. От і все. Він видно підмовив своїх друзів, щоб провчити мене або що. Я не знаю їх мотивів, і не розумію, за що вони так зі мною. За що? – на очах Кості з’явилися сльози. Чоловік підсів до нього і обійняв, гладив по спині і заспокоював.

- На тобі немає і краплі провини за вчинени ними. Як би ти себе не поводив і ким би ти не був, кого б не кохав, ніхто не мав так вчиняти з тобою. Я знаю, що ти на це не заслуговуєш, ти зможеш це пережити. Я буду поряд і..– Костя його перервав:

- Навіщо? Чому ти будеш поряд і хто ти такий? Де ми знаходимося і коли вже я зможу піти додому? – відвертість про минулі події змусили перенервувати хлопця. Сильно перенервувати, до тремтіння. А ще пробудили злість. Не до чоловіка конкретно. Якусь загальну злість на все.

- Не хвилюйся, скоро я відповім на твої питання. Ти ще не вилікувався до кінця, ще треба час на загоєння.

- Мої рани вже всі майже загоєнні, і це дивно, але так і є. Хоч бери і знову трахай! – Злість доходила до межі. Раніше, у стресових ситуаціях Костя обрав би «тікай», зараз він звернувся до «бий»,– А ти? Хочеш взяти мене?– адреналін дійшов до крайньої точки і почав спадати, та провокація сама вирвалася. Костя і сам не знав, що на нього найшло, злість і відчай були такими сильними. Злість на себе? На ґвалтівників? На чоловіка? Чого він такий добрий з ним? І чого одразу не може сказати, що до чого? Чому тягнути? Хлопець відчував, що втрачає свою минулу стриманість. Щось нове зароджувалося у глибинах його характеру.

- Хлопче, – видихнув чоловік, – я клянуся, що не скривджу тебе і що я твій друг, довіряй мені, будь ласка. Я знаю, що ти злишся не з проста, тому позлися, ти маєш на це право. Тобі стане краще. А стосовно ран. Є такі рани, які мазь з материнки, календули і подорожника не загоять. Душевні рани має загояти інша душа. Тому я поряд. Щоб загоїти рани на твоєму дусі. Розумієш? Я допомагаю без корисних цілей, а щоб допомогти. Вважай це альтруїзмом.

- Будеш спати зі мною? – запитав Костя, витираючи рукавом носа. Чоловік рефлекторно проковтнув слину, щоб змочити сухе горло. Але нічого, він витерпить ці провокації.

- Охх, я ж щойно сказав, що нічого поганого тобі не зроблю.

- Ха, та ні, я вже заспокоююся, дякую. Я маю на увазі сон. Спати на одному ліжку, а не займатися сексом. З мене досить і того що було, думаю, що мій перший раз буде і останнім, ха-ха.

Шкода, що ти більше не хочеш довіряти своє тіло іншим, але чому це засмучує чоловіка? Хіба він претендував на це? Ні, він навідь і не думав про таке, тільки секунду в бані від доторків, але це не рахується. Тіло відреагувало на приємні йому дії. Фізіологія. Але є ще і розум. Нічого, можливо колись ти, хлопче ще зустрінеш того, кому зможеш довірити свої почуття і своє тіло. І він тебе не зрадить. Хай так і буде.

- Так що, ти згоден? Тобі ж не зручно спати на тій лежанці. Лягай зі мною, або я піду краще туди, а ти повертайся на своє ліжко, згоден?

- Ні, ти маєш спати на м’якому.

- От я і кажу, лягай поряд. Ти теж маєш спати на зручному. Будь ласка, бо мені соромно, що я тебе прогнав з твого ж ліжка.

- Ти впевнений, що тобі буде зручно?

- Ага.

- Добре, тільки я з краю, щоб не будити тебе, коли встаю поратися.

- Розбуди, я допоможу.

- Поки рано, пізніше допоможеш. Ще маєш відновитися. Але знаєш що, у мене є дещо, що зробить твої дні не такими сумними. Зараз.

Господар пішов у сіні. До великої скрині. Хлопець пішов тихо слідом. Скриня була на замку. Відчинив.

- Ти читаєш книги?

- Авжеж, я навчаюся на історичному факультеті, читаю не тільки історію, а і багато романів різних епох, щоб вибудовувати повну картину тих чи інших подій з точки зору звичайного письменника і його бачення того світу за його часів.

- То ти дуже розумний. Тоді я не думаю, що сильно зможу тебе вразити, та в мене є декілька книжок.

Костя заглянув у ту скриню, а там було набагато більше ніж декілька книжок. Набагато більше. Одразу упізнав пару і залишив погляд на них. Несказанно зрадів, коли побачив цілу зв’язку у сім томів його улюбленого роману.

- Гаррі Поттер? В тебе ж є Гаррі Поттер! (Писк радості) Усі книги! Це ж класно! - коли Костя в останнє так радів?

- Ти ж кажеш, що історичні романи читаєш?

- Але Поттера я обожнюю. Це той світ, куди в найтемніші часи можна звернутися, бо в ньому є багато світла.

- Тоді тобі буде що робити ці дні, поки ти остаточно виздоровиш. Але зараз ходімо спати. Забирай книжки ці, а як дочитаєш, я інші дістану.

Костя вже не звертав увагу як чоловік ховав ключи в кишеню, закривши скриню. Костя був у передчутті добре проведених днів за книгами про улюблений світ.

Юнак ліг до стіни, як і домовлялися. Майже одразу почав засинати, а чоловік неквапливо роздягнувся до поясу, погасив свічки і теж наважився лягти поряд. Його трохи бентежило, що одне ліжко він ділить не з дружиною, про яку колись, дуже давно, мріяв, а з кимось іншим. Хлопцем. Звичайно чоловік був не проти провести ніч поряд з юнаком, головне перестати думати про зайве, недоречне і незрозуміле, те, що вже певний час турбує чоловіка і те, про що він не розповість поки сам усе не зрозуміє. Ліжко він ще ніколи не ділив з іншою людиною і це трохи зковуволо, не давало розслабитися та заснути. Він намагався рухатися і ворочатися так, щоб створювати якомога менше шуму. Обережно повернувся обличчям і тілом до хлопця. Той вже спав спиною до нього. Так здавалося чоловіку. Раптом хлопець його запитав:

- А як тебе звати?

Чоловік трохи замислився і вирішив не говорити справжнє ім’я. Вирішив його спростити, щоб було ближче для хлопця.

- Василь

- Я думав якось інакше.

- Чому?

- Василь тобі якось не дуже пасує. Наче не твоє ім’я, – сказав Костя.

- Та де ж не моє, як моє , – легка посмішка, – а твоє ім’я?

- Костя.

- Гарне, тобі підходить

- Моя мама напевно хвилюється, я їй не дзвонив давно. Стривай, тоді, коли мене … ну ти зрозумів, тоді ще осінь була, а зараз зима в розпалі. Скільки часу я пролежав у відключці? – Костя аж підскочив і сів на ліжко.

- Ти спав більше трьох тижнів.

- І весь цей час ти доглядав за мною і мої рани своїми чудо-мазями обробляв?

- Так.

- І вони не гоїлися цілий, майже, місяць?

- У тебе були серйозні ушкодження. Та мої засоби дуже хороші, цілющі, просто твоє тіло не хотіло сцілюватися. Ти лежав і майже не рухався, наче мертвий, в дуже глибокому сні. Та я не хотів твоєї смерті. Я продовжував доглядати. Медова вода допомагала тобі не померти через виснаження. Розумієш, з тобою вчинили дуже підло і твоя душа не бачила сенсу повертатися. Я думав, ти таки помреш остаточно. Але не лишив догляд. Можливо твій дух відчув торботу і небайдужість, вирішив повернутися. Ти тоді відкрив очі і я не повірив, одразу підійшов до тебе. З очей твоїх текли сльози, але на обличчі був спокій. Ти знову заснув, але вже не так міцно. Почав ворочатися потроху, іноді щось говорив нерозбірливе. І я став спокійний, знав, що скоро прийдеш до тями. Я тоді дрова рубав. Уже третій сніг випав. А потім спиною відчув рух, повернувся до сторони будинку, а там ти двері відчинив, а потім падати почав. Ну а далі ти знаєш. А стосовно ран і ушкоджень, то вони дійсно повільно затягувалися допоки ти не прокинувся остаточно. А як прокинувся так і загоїлися скоро. Мазі одразу і подіяли.

- Я так довго не дзвонив мамі. Зазвичай ми зізвонювалися два рази на тиждень. Мені треба повідомити, що я в порядку. Відведи мене на те місце і я пошукаю телефон.

- Пробач, та я не можу. Не варто тобі зараз виходити

- Ти це кажеш постійно, та я нормально себе почуваю. Я завтра ж сам піду. І ти не маєш права мене утримувати, – «це для твого ж блага».

- Тоді лягай спати і «завтра» швидше настане. Вночі по заметеному лісу нічого ходити.

Вони заснули. Точніше заснув Костя. Чоловік пролежав усю ніч в тривозі. Він не хотів випускати Костю до лісу, особливо до того місця. Треба було щось вирішувати.

Ранок настав скоро. Хлопець прокинувся вже сам у ліжку. Як зазвичай, на столі був скромний сніданок: чай, коржики, трохи меду і варення. Костя спокійно поснідав. Пішов вмитися теплою водою з лавандовим милом. Прополоскав рота м’ятною настійкою. Взув завелику пару взуття Василя. Одяг свою жилетку і зібрався вже виходити коли зрозумів, що зробити це не може. Двері зачинені з іншою сторони. І як би він не намагався, скільки б сили не докладав, вони не відчинялися. Все марно, його закрили. Але навіщо? 

Костя вийшов на задній двір, та паркан був таким слизьким, що як би він не старався, не міг його перелізти. Просто постійно падав. Тоді, зі злості, яка все частіше з’являлася у хлопцеві, і з відчаю, забіг у хату та схопив таз. Замахнувся на вікно і щосили ударив. І нічого. Ні розбитого скла. Ні тріщинки. Костя бив ще і ще, але разу з сьомого зрозумів, марно. Він тут надійно закритий.

 Стало трохи страшно. Але ж Василю можна довіряти? Нутро не відчувало тривоги до чоловіка. Внутрішні сигнали мовчали. Хоча вони і стосовно Максима мовчали. Невже Костя безнадійно не може розбиратися у людях? Невже Василь не хоче його випускати не через його поганий стан, який уже і не поганий. Він же здоровий повністю. Тоді чому? У Василя інші плани? Костя почав нервувати. Він кричав і звав Василя. А потім подумав, можливо чоловік випадково закрив двері і все не так погано, як він себе накручує, бо ну не міг же Василь, такий добродушний і хороший, його обманювати і так вчиняти. Правді ж? 

Іншої зради він не пробачить. Василя ніде не було чути і з вікна не видно. З вікна, яке якимось магічним чином не билося. Якесь чудо просто. 

 Вирішив поки не нервувати дарма. Ну не викликав чоловік у нього сумнівів. Зрозумів, що сам собі противорічить. Втомився від себе. Взявся за читання улюблених книг. Прочитав більше половини «Філосовського каменю» коли почувся звук відкриття замку. Повертався Василь.

- Як твій день пройшов?

- Та думав, що мене обманюють і тримають в заручниках, – Костя використав соломинку як закладку і відклав книгу, уважно дивився в очі Василю, сам не упізнав свою інтонацію і голос, – але ж я помилявся? І ти просто випадково закрив двері на міцний замок? – Василь зняв верхній одяг, пройшов до столу, налив гарячої води в чайник (Костя всеж не дурний седіти в не топленій хаті без їжі). Дістав заячу тушку зі своєї невеликої тканинної сумки через плече:

- На вечерю буде тушений заєць з грибами і картоплею. Почисти її, а я з зайцем впораюся.

- Так ти випадково мене замкнув? Чи ні?

- Я ходив сьогодні дуже далеко від хати по справах. Знав, що затримаюся. Якби ти кудись пішов сам, без мене, то загубився б у лісі. Чи замерз. Чи ще щось. Я знав, що ти схочеш піти шукати телефон, але я запевняю, що його там не було. І в мене немає зарядного пристрою для нього, і розеток, як бачиш теж немає. До ближнього села багато кілометрів пішки, а у мене немає транспорту. Через сніги це ще більше часу. Почекай, поки я закінчу твій одяг, і поки зійдуть сніги. Ти втомишся стільки йти пішки, а ти щойно вилікувався. Я тобі зла не бажаю, це все..

- «це все заради твого блага бла-бла-бла». Я чув це все. Та мені дійсно час повертатися до свого життя. В мене навчання. Мене ж за пропуски можуть відрахувати. І сесія скоро. Батьки вже всіх мабудь обдзвонити. І мені варто б з Максимом поговорити

- Про що з тим... про що з ним говорити?

- Не знаю, наприклад спитати, чому? Або дати в пику. Кулак свербить.

- Він вже не відповість на це питання.

- Ти так впевнено кажеш, наче точно знаєш, як він себе поведе. Я просто хочу глянути в його очі. Зрозуміти, невже я весь цей час в ньому помилявся і бачив те, чого в нього ніколи не було.

- Чисти картоплю. Можливо, точніше так і є. Ти помилявся. Усі помиляються

- Та не з усіма за помилки так вчиняють.

- Не твоя вина в тому, що ти не того кохав. І не твоя вина за те, як з тобою вчинили.

Костя дійсно почистив картоплю, вони поклали її до горщика разом з грибами, посолили і поставили у піч, м’ясо в окремий горщик і так само посолили, додали трохи перцю, часнику і лаврового листа. Все тушили. Варто казати, що Костя ніколи не куштував заяче м’ясо? Спочатку він трохи не довіряв новій страві, але все ж трохи взяв спробувати. Як завжди було неймовірно смачно. Їжа з печі сильно відрізнялася від приготованої на плиті.

Поїли, помили руки, лягли до ліжка.

- Чого ти такий спосіб життя обрав? Ти погано навчався і не мав роботи? Де твоя родина? Чому ти не маєш телефону? Навідь електрики. Це ж так зручно.

- Я здивую тебе, та у свій час я добре навчався і мав навідь багатьох прихильників, а де увага і слава від людей, там і гроші. Я не був бідний, це вже точно. Але я звик до такого от простого образу життя. І я взагалі-то маю зараз роботу. Я продаю одяг і килими з ковдрами з шерсті моїх овець. Не часто, бо багато я фізично не встигну зробити, але в мене купують і платять, по твоїм міркам, хороші гроші. Мені вистачає їх і запасом є. Просто я не люблю їх використовувати. Тільки в крайніх випадках. І ще іноді я заходжу в звичайний світ до людей і купую книги. Як от того ж Поттера. Мене привабило почитати про чаклунство, де є не тільки жінки-відьми, а і чоловіки.

- Ти ходиш ось так одягнений по магазинам? Ахахахаха. Уявляю обличчя продавців. Людинка, схожа на схибленого безхатька, купує за тисяч шість усі книги про Гаррі Поттера ахаххахаха.

Костя сміявся щіро і насміявся від душі. Але сміючись і жартуючи не забував обмірковувати. Якщо є гроші, то вони десь мають лежати готівкою. Бо карток у Василя точно не має. Отже їх треба пошукати і трохи взяти. Тільки щоб купити новий телефон. Якщо село десь є, то до нього можна дістатися, а звідти автобусом до міста. Треба тільки взяти трохи грошей. Але для початку їх треба знайти. І треба якось вибратися. Хоча від думки, що йому доведеться без попередження покинути Василя, стало трохи сумно, бо з ним було добре. Легко спілкуватися і жартувати. І він розумів. Не засуджував за орієнтацію. Підтримував і не звинувачував. Був до нього добрий. Нічого, Костя ж не покине його назавжди? Тільки повернеться до свого звичайного життя. Потім буде Василя навішувати і гроші теж звичайно поверне. От тільки б зараз піти.

- Я тебе здивую, та у мене є на випадок походу в місто звичний, зрозумілий для більшості одяг.

- Серйозно? Покажи.

- Зараз?

- Авжеж не потім, покажи. Ну будь-ласка. Ну будь-ласка, будь-ласочка, – очі Кості загорілися і він з нетерпінням, ледве усиджував на краю ліжка, чекаючи, коли Василь переодягнеться.

Чоловік підійшов до вже знайомої скрині, (і чому Костя раніше не понишпорив по всіх закутках? Може вдача в нього така, що чуже чіпати без дозволу не міг) зо дна дістав коричневий костюм, взуття і сорочку. Почав знімати свій одяг і переодягатися напроти хлопця. Костя зачаровано спостерігав, як лісний відчужник перетворюється як мінімум в адміністратора дорогого ресторану, а то і в директора успішної фірми. Ну дуже йому личив той костюм і ті кольори. В голові у хлопця з’явилася картина, де він розтібує ґудзики піджака і знімає його з чоловіка, стоячи до нього надто близько і дивлячись в очі. Костя сам здивувався своїй підсвідомості, яка видала таку фантазію і швидко відігнав її.

- Ну що? Схожий на офісного клерка?

- Скоріше на мій ідеал.

У чоловіка від цих слів всередині стало дуже тепло. Трошки гаряче навідь. Звичайно ж Костя нічого такого не мав на увазі. Це він щось зайве надумав і вигадує те, чого не має. Але на секунду він подумав, що було б не погано, якщо б він став ідеалом для Кості. Тим, кого люблять, кого бажають, кого кохають. 

Раніше йому не доводилося думати про стосунки. У нього було досить справ у лісі і на околицях. Ліс великий, довгий. Багато тварин. Багато роботи з ними завжди. То у капкан потраплять, то браконьєри підстрелять якусь самку, а молодняк сам лишається на призволяще. То просто мисливці, які задля втіхи вбивають маленьких істоток, які хоч і не мають інтелекту, як у людей, та ж страх і біль відчувають. А йому потім клопоту з переляканими стільки. І так було весь час. 

Колись, давно-давно, у свої часи він звичайно хотів сім’ю, дружину. Навідь придивлявся до однієї дівчини. Хотів шлюбу з нею. Молодим юнаком був тоді. Та потім світ перевернувся і про то все забулося. Він мав свою справу, свій обов’язок, а нагоди когось зустріти не мав, та і якось вже і не думав про це. Не міг він знайомитися із жінками з сіл чи міст. Вони б не змогли так, як він. Не пішли б на таке. А тепер він зустрів Костю. Випадково знайшов таку кригку, знівечину душу. Забрав, лікував, і випадково щось почав відчувати, щось, чого не очікував від себе і на що, вже думав, не здатний.

Він давно вже зняв костюм і вдягнув свій звичний одяг. Ліг поряд. Костя вже засинав. Дивився чоловік на його тремтячі повіки. Тонкі губи. Подумав, що хоче відчути їх, сплести у цілунку. Та одразу прогнав недоречні думки. Костя не зможе. Його душу надломали. А нав’язувати свої недоречні почуття чоловік хлопцеві не хотів. Бо хлопець нічого йому не був винний. 

Так він і заснув. У тихих роздумах про незвичні почуття. Взагалі то він не потребував сну як такого, та на деякий час провалюватися від зайвих думок в простори сну було добре для втомленої свідомості.

 Йому вистачало небагато годин і дуже рано він вже прокинувся. Одягся, взяв трохи їди в дорогу та пішов поратися і робити звичайні справи. Не забув він закрити двері. Але не на ключ. Провів пальцем по замку, той засяяв легким сіруватим світлом. Двері були надійно зачинені. Тепер можна іти зі спокійною душею, знаючи що з Костею буде все добре.

 Світати ще не думало. Сяяли зорі, особливо чоловік любив Плеяди. 

Він пройшов трохи засніженою стежкою від хати. Сніг від морозу рипів під чоботами. Потім зупинився, намалював у повітрі руну, що залишала сірувате сяйво і обернувся пугачем. Злетів високо і обдивлявся, де що за його відсутності могло трапитися з мешканцями цього і сусідніх лісів.