Вони не говорили з тих пір, як повернулися до хатини. Костя сторонився Василя, а Василь не напирав. Та чоловік розумів, чим довше він буде приховувати правду, тим гірше зробить хлопцеві. Хоча раніше він думав навпаки. Весь день він провів у мовчазній тиші в будинку, нікуди не ходив. Костя робив вигляд, що не помічає його: пив чай, читав книгу, видивлявся у вікні щось відоме тільки йому. А потім, нарешті, тихо і повільно запитав:

- Ти уже не випустиш мене? Якщо так, дай хочаб раз зателефоную батькам, я маю їм сказати, що все добре. Ти ж маєш телевон. В тебе ж є батьки? Невже б ти хотів, щоб вони за тебе хвилювалися?

- Костю ... мої батьки давно померли. Послухай, я розповім тобі. На цей раз уже всю правду і нічого не приховаю. Я обіцяю і даю клятву, – а тоді з району грудей він витяг срібну ниточку, зав’язав її,– якщо я щось збрешу чи приховаю, ниточка розвяжеться і порушена клятва спричинить мені фізичну біль. Отже..

Був тоді дуже сильний знахарь, який допомагав лікувати різні тяжкі хвороби- лікував за допомогою звичайних лісових та польових рослин. Зцілювати вмів. На оберегах і амулетах різних знався. І зустрів він у лісі юну дівчину. Спочатку дивною її вважав, бо та з тваринами говорила, наче розуміла кожну, лікувала їх, та якісь знаки все малювала у повітрі, та приглянулося вона йому. Подружилися. Разом відкривали нові цілющі трави, щоб нові настійки більш дієві робилися. 

Казала вона йому, що тварини добре в тому розбираються: яку травнику з’їсти, щоб краще травлення було, а яку точно не варто використовувати. А він передавав їй знання зцілення, щоб помираючих тварин могла врятувати. 

Вона навчила його на рунах розумітися.

 А тоді покохалися вони. Одружилися. І сила, яку мали, об’єдналася. Так народився у них син. І син той був одним із духовно-найсильніших серед людей. Батьки порівну в нього вливали свої знання та практики навчали. І все в нього виходило ладно. Лікував він і старих, і молодих. Про звірів не забував. Все він розумів та знав. І досяг він вміння нового. Яке його батькам ледь було колись під сили. Та і нікому не вдавалося до нього. Він почав бачити щось за межами життя. Бачив він володіння найсильнішої з існуючих колись до нього, і після нього, істоти. То була істота не темна, та і не світла. Бачив він скоєне нею часто. А от саму ще не зустрічав, та знав, що на все свій час.

 Володіння ті були Смерті. І міг він бачити, що там. Та вхід йому закритий був. І навчився він інших супроводжувати до неї. Тих, хто з якихось причин не міг одразу сам знайти дорогу. Брав він душу ту, та відводив у володіння могутньої істоти.

І якось сам зустрів він її. Не боявся. Готовий був піти і сам. Та не забирати прийшла вона. А в помічники взяти.

Загублену душу, що не могла віднайти з якихось причин дорогу до світу смерті, не могли янголи смерті самі відшукати. Тому і треба був провідник. І наділила тоді найвища з янголів юнака маленькою частинкою своєї сили. І отримав тоді хлопець в дар найжаданіший багатьом подарунок – безсмертя. Був він не єдиним такім серед живих. Були ще люди, які в дар від найсильніших істор отримували в дарунок, як плату за службу, безсмертя. Хтось служив Життю, хтось Любові і Благополуччю, хтось Врожайності, хтось Війні. І знали люди про них. Шанували, як богів, хоча богами вони не були. Тільки слугами найсильніших створінь Всесвіту. І в різних країнах знали про них. І імена різні давали. Та хлопець вже мав своє ім’я і змінювати його не хотів. Всім з рідного краю його розповів. Його  звуть Велесом і хай то ім’я не змінюють.

Та якось настав важкий для Велеса день. Померли його мати і батько. А слідом і кохана його. Якась нова, важка хвороба скосила пів людства. І Велес сам проводжав ті душі. Душі тих, хто був не готовий прийти у царство спокою і вічності. І зрозумів Велес, що не хоче він більше людські душі супроводжувати. Забагато їх страждання він відчув. І дозволили йому янголи за вірну службу полишити ту важку роботу. Вже інших слуг вони мала. Та попросила Велеса дбати про душі інших живих істот.  Його ж власна душа цінувалася. Такі душі, як його – рідкий скарб. Тільки такі душі можуть стати янголами смерті чи слугами/помічниками інших могутніх істот. 

***

В ті давні часи велася боротьба проти людей старої віри. Князь хотів розширити політичне значення та вплив своєї держави, і магія та близькість з природою були тоді не потрібні йому. Людей масово навертали у нову релігію, а тих, хто супротивився – вбивали. Не всі хотіли помирати, бо мали задля кого жити, але і віру в єдину для них істину змінювати не хотіли теж. Приховували свої вміння. Так і Велес пішов у гущі лісу, де жив своє життя і виконував свою службу. 

Тренував вміння і дух свій зумів обертати на іншу істоту. Багато було у нього роботи у лісах. Та і міста, які почали розростатися його краєм, не обходив. Всюди знаходив ті маленькі душі істот та допомагав їм піти далі.

 Йшли часи, роки стали йому годинами, місяці – хвилинами, а тижні – секундами. І скоро змінилося життя. Прийшов прогрес і магія зникала. Жила вона у казках тільки і то змінена, така чужа. Не взнати ту стару, первісну магію, яку знали за часів Велеса. Та і Велеса вже б не взнав ніхто. Та він продовжував робити свою справу.

***

Вузол на ниточці залишався зав’язаним. В хаті вже зтемніло. Костя уважно слухав. Сидів біля вікна та дивися кудись в сторону. А тоді знову повернувся до вікна і аж підскочив. Недалеко з лісу на нього поглядали силуети якихось маленьких істот. А очі у них моторошно світилися.

- Що то там?– перервав Костя розповідь чоловіка.

- Просто патерчата. Іноді приходять сюди. Тягне їх до моєї хатини. Чекають на батьків. Не бійся, нічого вони тобі не зроблять. Як тільки душу батька чи матері зустрічають, так далі і йдуть. Про них казали давно, що ті душі дітей, яких не хрестили, і якщо за сім років після смерті таких дітей не охрестить ніхто, то темні сили заберуть ту душу. Та це для батьків страшилки, щоб дітей у християнство навертали і самі християнами ставали. Коли хрестиш дитину, то і сам, і її до церкви ближчою робиш. Та чи питають у дітей, яку віру вони хочуть мати? Тому не хвилюйся дарма. Грати вони хочуть і за родинами сумують, от далі і не йдуть. А бува що і хрещені душі, у яких хрестик золотий чи то срібний на дусі відбиток лишить, теж бігають в ночі по лісах. Я б давно вже провів їх, те не хочуть вони з незнайомцем говорити, а дух їхній тягне сюди.

- Можливо я просто збожеволів?

- Запевняю тебе, що з тобою все добре.

- Тоді ти божевільний?

- Ти ж знаєш, що ні. Не віриш? Піди у діток тих поспитай.

- Краще тут посиджу.

Тиша і темрява. Костя обдумував багато. Звіряв усе, що він уже встиг побачити з тим, що почув від чоловіка. Виходило, що Василь то Велес. Тоді Костя вже давно.. Він не хотів це знати.

- Костя, коли ти пішов, то втратив життєву енергію, яку я тобі давав, коли ти був поряд, у цій хатинці. Не йди більше, поки. Я ж обіцяв, що коли ти станеш сильнішим, я сам з тобою піду на прогулянку. Та за межі хати моєї краще тобі не йти. Вона дає тобі ці сили.

- А коли ти цілував мене? – Костя провокував

- Я.. це був не зовсім поцілунок. Я передавав тобі свою енергію таким чином, та я не впевнений, що це хороша і доречна ідея,– Василь думав, що недоречно говорити про цілунки з хлопцем після того, що з ним сталося. Не хотів тиснути. Хоча цілувати хотів. Костя сприйняв слова по-своєму, вважав себе зіпсованим, брудним, тому і Василю, чи Велесу, чи як його тепер називати? було не приємно цілувати його брудного рота.

- Ти ж розумієш, що я не хочу бути твоїм заручником? Хочу вільно гуляти за межами твоєї хати.

Це чоловік розумів прекрасно і так само він не хотів постійно тримати у чотирьох стінах хлопця, та хатина давала життєві сили його духу. І чим далі хлопець буде відходити, тим менше сили матиме. Дотліє. В кімнаті все ще було темно. І Василь запалив свічки. Він вийшов у сіні і провів пальцями по замку великої скрині з книгами. Та відчинилися.

- Тепер ти можеш її відкривати у будь який час, без мене.

- Чому до цього тримав її закритою?

- Іди сюди і ти сам зрозумієш.

Костя підійшов до чоловіка. Уважно придивився до скрині, там було темно:

- Я нічого не бачу, – Велес намалював маленьку руну і з тріщин у стінах, і різних закоморочків, злетілися світлячки. Зібралися разом у зграйку і засвітили, як лампа.

- Можна було б просто свічку піднести.

- Хотів тебе вразити, вийшло?

-так

Тож Костя уважно став вивчати вміст скрині. Багато книжок. Він упізнавав деякі, більш сучасних авторів. Нижче були старіші. Далі пожовклі, пошарпані; були пару таких великих і оздоблені вони були різними камінцями. Костя потягнувся до них, обережно погортав:

- Господи, то скільки ж їм років? І що це за мова? Старослов’янська? І вони від руки написані. Та їм ціна ж, як спадок! А цей папер? Шо тут написано? Я взагалі не розберу. Якого року? Ти зберігаєш це багатство просто у скрині? Це ж історична скарбниця! Таке в інтернеті і бібліотеках не знайти. За ці книги можна і вбити.

- Добре, що я не помру хе-хе

- Точно ха-ха.

–  Вони вже не зіпсуються, я наклав на них захисну руну збереження. Такими і лишаться. Можеш вивчати скільки завгодно. Ти ж любиш історію.

- Думаю, після прочитання всіх цих літописів та книг, у мене повністю зміниться уявлення про наше справжнє минуле.

- Так, я якось читав пару сучасних книг з історії. Ох і скільки ж там казок хе-хе. А деякі події взагалі упущені, якісь змінені під вигідним кутом, та вже не важливо. Розберуться люди.

- А я і хотів розібратися, – якось понуро мовив юнак, – Стопиш баню? Хочу змити з себе зайвий бруд.

- Як на мене, ти чистий, – чоловік трохи нахилився до Кості, вдихнув запах його тіл,  – мм, пахнеш лавандою. – Костя злісно глянув на Василя:

- Щоб більше так не робив. Ніколи! Зрозумів?

- Добре, та ти дійсно приємно пахнеш.

- Баню. Швидко. Натопи!

- Добре! Іду! Швидко! Топити баню

- Стій!

- ?

- Патерчата пішли?

- Не видно, пішли мабудь.

- Тоді іди.

Пара у бані окутувала розігріті тіла чоловіків. Розслабляла. Костя вже сам пірнав у холодну воду. Вже не боявся утонути.

- Можна, я буду продовжувати називати тебе Василем?

- Звичайно.

Пауза та тиша, Василь підлив води до каменю.

- Я вчора хотів тебе обпоїти снотворним чаєм, щоб утікти.

- Я здогадався.

- Але я щось не те поклав туди і сам не знаю, що на мене найшло. І я не знаю, що треба казати, просто сором відчуваю за те, що я потім робив.

Повисла тиша, чоловік чудово пам’ятав, як хлопець цілував його тіло, як спускався доріжкою поцілунків нижче і як ледь не зняв йому штани. Йому стало жаркіше ніж було до того. Та приємні спогади ставили у кут. В будь-якій іншій ситуації Василь уже б проявив ініціативу – глибоко б поцілував, прижав би до стіни, не залишив би і одного сантиметру шкіри без поцілунку. Брав би Костю повільно, розтягуючи задоволення. Хоча досвіду з чоловіком, та і з жінкою, Василь не мав. Цілував любу його сердцю дівчину у саду, під яблунями, на ній і одружитися хотів. Та вона захворіла тою страшною хворобою і вже давно у світі мертвих. Сам її туди відвів. Стільки років пройшло. Вони тоді такі юні були, мріяли один про одного, та вже все минулося і почуття давно погасли. Вона в спокої. У тиші. Не знає тепер болю і жалю. І він щасливий, що з нею тепер усе добре. Тепер вона йому, як давня подруга. Снилася декілька разів. Щастя йому бажала, благословляла на нове кохання і щасливий шлюб. Та тоді він і не думав про нові стосунки. Жив своєю буденністю. А раптом Костя. І ці почуття такі глибокі вже. І зовсім інші. І щіре бажання ділити з Костею життя. Тільки Кості те не треба.

- Я не серджуся за це на тебе. Знаєш, мені навідь приємно було, – вирішив трохи прощупати емоції Кості.

- Чому я не пам’ятаю, що було далі?

- Нічого далі не було, не хвилюйся, я б не посмів, поки ти не повністю в свідомості. Ти заснув, трави сон викликали, – трохи ухильнувся чоловік. Про крих вирішив не згадувати.

- Так? Просто заснув? То таки чай подіяв?

- Ну, думаю що так. Але наступного разу без мене нічого там не бери, я тебе потім навчу, що то за трави і як з ними поратися. Що ти у чай додав?

- Ромашку, лаванду, гліду настоянку

- Ну я так і думав. У мене в тій баночці не глід був, а дещо інше. Для знеболення при сильних ранах використовую. Ті речовини іноді викликають зміну свідомості. Краще при крайніх мірах користуватися, а просто так не треба. Може залежність викликати.

- Як наркотики типу?

- Не зовсім. Та краще свідомість чистою тримати. Бо що, як наступного разу ти не заснеш? – легка посмішка. Та Костя не відповів.